Меч і хрест. Лада Лузіна

для дамської прогулянки булижниках Андріївського, Катя звично чортихалася подумки. Який рік її нерви були натягнуті, немов сталеві струни, і день за днем вона безжально підкручувала їх чимдалі сильніше: все контролювала, все пам’ятала, за всім стежила. Тоді як її шофер не міг запам’ятати навіть будинок, де розташований косметичний салон! Ну чому люди – такі ідіоти? Ось та, наприклад, – в ідіотській тюбетейці, пірсингу й тату, що збуджено жестикулює і кричить на піввулиці у свій червоний мобільник.

      Не так давно Катя помітила: світ навкруги викликає в неї перманентне тупе роздратування. І розуміла: це не дуже хороший симптом.

      «Якщо сьогоднішній вечір мине нормально, – твердо пообіцяла вона собі, – відразу ж лечу у відпустку. Багамі, перлинні ванни, масаж… Два тижні. Попустить. Інакше зірвуся, відчуваю, що зірвуся».

      – Чорт! – Вона оступилась і ледве не впала на бруківку. – До речі, а ось і він, рідний!

      На стіні будинку, за яку Катя вхопилася, щоб не впасти, за сантиметр од її долоні був приклеєний сміхотворний папірець: «Любовні привороти і відвороти. Зняття пристріту…»

      – «…Наведення причини на ворогів», – глузливо прочитала вона вголос. – От дурисвітство! Хоча-а-а… – Катя зам’ялася. – І чого на світі не буває…

      Вона з сумнівом подивилася на годинник і раптом, несподівано навіть для себе самої, ввійшла до високих, зо два поверхи, дверей.

      Хол, куди вона потрапила, був похмурим і абсолютно безлюдним. У віконці реєстратури, втупивши погляд у детектив Донцової, сиділа середньостатистична «ідіотка».

      – Я з приводу ворогів… – Катя нервово забарабанила пальцями по стійці. Те, що вона звернула сюди з цілеспрямованого шляху, погано вписувалося в її ідеальний образ самої себе.

      – Причина на ворогів? – безбарвно уточнила дівуля й потяглася до купки бланків. – Триста одна гривня тринадцять копійок.

      Катерина іронічно смикнула ротом – сума була смішною. Занадто маленькою, щоб розв’язати за її рахунок багатотисячну проблему, і занадто великою для такої шарашкиної контори. Але їй так нестерпно хотілося зробити яку-небудь, нехай навіть дрібну, капость людині, що так недозволенно різко розмовляла з нею вранці по телефону.

      Нехай у неї хоч голова заболить, чи що!

      – Ім’я, прізвище, адреса.

      – Лариса Косач. Ярославів Вал, 32, квартира п’ять, – продемонструвала освіту Катя.

      – Косач, через «а»? – продемонструвала цілковиту відсутність освіти Реєстратура. – Ідіть до Килини, вона ще годину приймає. – «Ідіотка» байдуже обміняла направлення на гроші й знову присунула до себе книжку. – Тричі ліворуч по коридору.

      – І що, – зневажливо пирхнула Катя, – існують люди, які ведуться на таку дурню?

      – Ну, ви ж повелися… – знуджено відгукнулася дівуля, не підводячи голови від чтива.

      Крити було нічим. І Катя знову розсердилася. «Гаразд, треба швидше закінчувати цю байду», – вирішила вона і, зціпивши зуби, попрямувала до Килининого кабінету.

      На щастя, напливу відвідувачів там явно не спостерігалося.