Трагедія в трьох діях. Агата Кристи

негарна жінка й важкими кроками підійшла до них.

      – Доброго ранку, міс Мілрей.

      – Доброго ранку, сере Чарльзе. Доброго ранку. (Легкий кивок двом іншим джентльменам.) Ось меню вечері. Можливо, ви захочете щось у ньому змінити?

      Сер Чарльз взяв меню й забурмотів:

      – Поглянемо, диня канталупа, борщ, свіжа скумбрія, шотландська куріпка, суфле «Сюрприз», канапе «Діана»… Ні, гадаю, я нічого не змінюватиму, все чудово, міс Мілрей. Гості прибудуть потягом о пів на п’яту.

      – Я вже дала Голґейту вказівки. До речі, сере Чарльзе, якщо ваша ласка, то дозвольте сказати, буде краще, якщо я сьогодні повечеряю з вами.

      Сер Чарльз страшенно здивувався, але люб’язно відповів:

      – Дуже радий, міс Мілрей, звичайно… але… ем… Міс Мілрей спокійно пояснила.

      – Інакше, сере Чарльзе, за столом буде тринадцятеро людей, а люди часто забобонні.

      З тону міс Мілрей було зрозуміло, що вона готова хоч щовечора частувати тринадцятьох гостей без найменшого хвилювання. Вона вела далі:

      – Думаю, тоді все узгоджено. Я повідомила Голґейта, що машиною треба забрати леді Мері та Беббінґтонів. Усе правильно?

      – Абсолютно. Я саме збирався вас попросити.

      Із трохи зверхньою усмішкою на суворому обличчі міс Мілрей пішла геть.

      – Це, – святобожно промовив сер Чарльз, – просто неймовірна жінка. Я завжди боюся, що вона прийде й почне чистити мені зуби.

      – Втілення завбачливості, – сказав Стрендж.

      – Вона працює на мене вже шість років, – додав Картрайт. – Спершу була моєю секретаркою в Лондоні, а тут, я вважаю, вона щось на кшталт економки найвищого розряду. З нею в будинку все працює як годинник. І от раптом, уяви собі, вона хоче піти!

      – Чому?

      – Вона каже, – сер Чарльз недовірливо потер ніс, – вона каже, що в неї мати, прикута до візка. Особисто я в це не вірю. В таких жінок взагалі не буває матерів. Вони самовільно генеруються в динамо-машинах. Ні, тут щось інше.

      – Цілком імовірно, – сказав сер Бартолом’ю, – що люди почали подейкувати.

      – Подейкувати? – Актор витріщився на друга. – Подейкувати про що?

      – Мій любий Чарльзе, ну ти ж розумієш, про що йдеться.

      – Ти маєш на увазі, про нас із нею? З її зовнішністю? В її віці?

      – Їй, певно, ще немає п’ятдесяти.

      – Думаю, є. – Сер Чарльз обміркував сказане. – Але серйозно, Толлі, ти бачив її обличчя? На ньому два ока, ніс, рот, але це не те, що можна назвати обличчям – принаймні жіночим обличчям. Найжадібніша до скандалів сорока і то не могла б приплести мені пристрасть до такого обличчя.

      – Ти недооцінюєш уяву місцевих старих дів.

      Сер Чарльз похитав головою.

      – Я не вірю. В міс Мілрей відчувається гідність, яку не може не помітити навіть стара діва. Її зіткано з чеснот і поваги, до того ж вона достобіса корисна працівниця. Я завжди обираю таких нудних і страшних секретарок.

      – Як мудро.

      Кілька хвилин сер Чарльз сидів глибоко замислений. Сер Бартолом’ю, щоб відволікти його, запитав:

      – А