Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк

сприянням набула поширена в країні християнська лектура, котра переважно була перекладена з грецької мови. Були це і богослужбові книги, і різноманітні збірники. Книга стала відносно доступною, особливо для представників елітарних верств. Багато з них вміли читати й навіть писати. Усе це разом узяте сприяло появі оригінальних творів. Останнє, зокрема, засвідчило, що Русь досягнула високого ступеня розвитку. Вона стала лідером у тому ареалі слов’янського світу, де утвердився східний обряд.

      Християнська Церква за часів Ярослава Мудрого виступала важливою складовою Руської держави, будучи її основним інтегратором. Також Церква мала завданням забезпечувати соціальну стабільність, соціальну комунікацію – горизонтальну й вертикальну.

      Київ за часів Ярослава Мудрого перетворюється в сакральне місце. Він отримує не лише Софію Київську, яка є конкурентом Софії Константинопольської, а й також Печерський монастир, який у певному сенсі є «замінником» Афону. Складається враження, що за «рівнем сакральності» «матір городів руських» перевершує столицю Візантії.

      Хоча батько Ярослава Мудрого, Володимир, прийняв християнство і здійснив певні кроки для християнізації Русі, все ж складно говорити про значне поширення цієї релігії в його державі. Проблематично вести мову й про структуру християнської церкви на Русі за часів Володимира. Вважається, що тоді було засновано кілька єпархій. Чи існувала тоді митрополія – це залишається під питанням. «Повість минулих літ» про митрополитів за часів Володимира нічого не говорить. Перша там згадка про київського митрополита відноситься до 6547 року (1039 р. від Різдва Христового). Називається його ім’я – Феопемпт[186]. Це були часи Ярослава, коли вже існувала Софія Київська. Щоправда, у Новгородському першому літописі є згадка про трьох київських митрополитів до Феопемпта. Їхні імена – Леонтій, Михаїл та Іоанн[187]. Проте, що це були за люди й коли вони перебували на митрополичому престолі, – не відомо.

      У «Повісті минулих літ» порівняно небагато говориться про християнські діяння Володимира. Маємо на сторінках літопису різні міфи про «вибір віри», а також суцільну апологетику, коли язичник, а, отже, грішник, Володимир протиставляється християнину, тобто праведнику, Володимиру. Про конкретні діяння князя на користь Церкви літопис говорить дуже мало.

      Інша справа – Ярослав Мудрий. Про його християнські справи чимало йдеться на сторінках «Повість минулих літ».

      Найважливішою церковною справою Ярослава Мудрого була побудова Софії Київської, а також комплексу церков і митрополичих споруд біля цього храму. Подібні до Софії собори були побудовані в Новгороді та Полоцьку.

      Одним із головних повідомлень «Повісті минулих літ», яке стосувалося церковної діяльності Ярослава Мудрого, є інформація про поставлення київським митрополитом Іларіона. Про це говориться під роком 6559 (1051 р. від Різдва Христового): «Поставив Ярослав русина Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів»[188].

      Із

186

Літопис руський. С. 92.

187

Там само.

188

Там само. С. 95.