Маленькі чоловіки. Луиза Мэй Олкотт

з Демі в читанні.

      Незабаром у житті Нета сталася зовсім несподівана й дуже приємна для нього зміна.

      Деякі хлопчики з небагатих родин були «у справі», як вони висловлювалися. Тобто знали, що незабаром їм доведеться самим заробляти на хліб, а Баери намагалися всіляко заохочувати їх до праці й розвивати підприємливість.

      Томмі продавав яйця, Джек торгував черв’яками для риболовлі, Франц вів уроки для молодшої групи й отримував за це платню. Нед любив столярувати, тож для нього придбали токарний верстат, на якому він виточував різні корисні й красиві речі для продажу.

      Демі майстрував водяні млини й інші – незвичайні, дуже складні, але непрактичні машини.

      – Нехай буде механіком, якщо захоче, – говорив пан Баер. – Досить знати хоч якесь ремесло, щоб бути самостійним. Всяка праця корисна, тож маємо розвивати здібності наших хлопчиків, чого б вони не стосувалися – поезії чи обробки землі, якщо згодом це принесе їм користь.

      Одного разу Нет прибіг до пана Баера й, задихаючись від хвилювання, запитав:

      – Можна мені піти й пограти на скрипці для компанії, яка влаштувала пікнік у нашому лісі? Мені за це заплатять, а я так хотів би заробляти гроші, як інші хлопчики. Але ж я тільки й умію, що грати на скрипці.

      Пан Баер, не замислюючись ні на хвилину, відповів:

      – Звичайно, іди. Заробляти гроші в такий спосіб дуже приємно, і я втішений, що тобі запропонували цю роботу.

      Нет пішов і повернувся з двома доларами в кишені, які показував усім, розповідаючи, як весело йому було, як всі учасники пікніка були добрі до нього, як вони хвалили його музику й обіцяли запросити знову.

      – Це набагато краще, ніж грати на вулицях, – сказав Нет, поплескуючи по своєму, тепер вже не порожньому гаманцю й відчуваючи себе справжнім мільйонером. – Тоді я не отримував нічого, а тепер всі гроші дісталися мені. І крім того, мені було дуже весело. Тепер я теж «у справі», як Томмі або Джек. О, як це мене тішить!

      Так, він був «у справі», і справ у нього було достатньо. Влітку пікніки влаштовувалися дуже часто, й на Нета був великий попит. Пан Баер охоче відпускав його грати за умови зроблених уроків. Всім було приємно дивитися, як Нет сідав у красивий екіпаж, що присилали за ним, або коли він повертався додому, втомлений, але щасливий, із заробленими грошима в кишені й ласощами для Дейзі та маленького Тедді – про них він ніколи не забував.

      – Я збиратиму гроші, – казав він, віддаючи свої долари на зберігання пані Баер, – а коли їх набереться багато, куплю собі власну скрипку. Тоді мені можна буде заробляти собі на хліб, адже так?

      – Сподіваюся, що так, Нете. Але перш за все ми повинні зробити тебе сильним і здоровим та вкласти якомога більше знань у твою музичну голову. Згодом пан Лоуренс знайде тобі пристойне місце, а коли-небудь ти виступиш на великій сцені, і ми всі приїдемо слухати тебе.

      Нет почувався цілком щасливим. У музиці він робив такі значні успіхи, що пан Баер заплющував очі на його досить посередні знання