Мисливські усмішки. Остап Вишня

бачите, лінія в моєму літературному житті була правильна. Що, робота ні к лихій годині не годиться? То нічого: аби була лінія правильна.

      Р. S. Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що, як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію… А так сам зробиш, – знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть.

      15–16 березня 1927 р.,

      Харків

      Вишневі усмішки

      Чудáка, їй-богу!{34}

      Іноді мале туди стромляє свою пичку, куди йому зовсім не слід.

      І що мене за дитинства цікавило, так аж тепер оце чудно.

      І гуси було пасеш, і додому прийдеш, спати тебе мати покладе, а в тебе в голові, мов свердлом, та думка так і крутить, так і вертить.

      А про що?

      Я все думав, я все гадав: «Чи є в попа штани?»

      І як зустрінеш було де попа нашого, то так руки сверблять, ну до того сверблять підбігти, підняти рясу та хоч одним оком глянути, чи він у штанях.

      Було прийдеш до матері:

      – Мамо!

      – Га?

      – Ци в насого попа стани є?

      – Дурний!

      Так аж сльози на очах забринять.

      Тут аж пече, ну аж-аж-аж дізнатися хочеться, а вони:

      – Дурний!

      Ну, хай дурний, хай!

      Але ж хочу знати! Хочу – та й квит!

      – Мамо!

      – Ну?

      – Мабуть, у попа станів немає, бо якби були, він би такої, як у вас, спідниці не носив!

      – Та й дурний ти який! Ну, чи тобі не ’днаково, чи є в попа штани, чи немає!

      – Е, ’днаково! А цого він у спідниці?! Нема, мабуть!

      І твердо я вирішив, що нема! Нема в попа штанів. Бо он тато в штанях, так вони спідниці не носять.

      А я хоч і без штанів, так я ще малий.

      І помилився!

      У попа штани є.

      І дізнався я про те незабаром.

      Якось раненько жену на поле гуси, а тітчин Одарчин Панас гукає:

      – Остапе! Бізи сюди, сось ізказу!

      Аж залопотів. І гуси кинув.

      – Со?

      – А в нас у коморі попові стани висять. Уцора нас Іван та Омельків Михайло насого попа в Пріськи застукали. Так він стани забув. А вони стани забрали та й принесли!

      – Покази! Ґудзика дам!

      – Замкнені!

      – Ти бре! Хіба в попа стани є?

      – Ну да є! Якби не було, не забув би в Пріськи!

      «Диви, – думаю собі. – Штани в попа є. А навіщо ж спідниця?»

      Ага!

      Пригнав гуси додому.

      – Мамо!

      – Га?

      – Ага! Тепер я взе знаю! У попа стани є! Він у Пріськи забув! А со він спідницю носить, так то соб од Пріськи тікать, так соб не видко було, со він стани там забув.

      ………………………………

      Ну й били ж мене!..

      За дітей

      Племінниця в мене є, Лялька…

      Читати вже оце навчилася. І страшенно любить читати газети.

      Бубликом не годуй – дай газету.

      Не встигнеш додому прийти, миттю тягне з портфеля свіже число, сідає важно так і ніби якусь державну справу вирішує: поважно так смакує…

      І

34

Під цією усмішкою, опублікованою в газеті «Селянська правда» 22 липня 1921 р., уперше з’явився псевдонім Остап Вишня.