Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка. Хью Джон Лофтинг

боюся, що нема, – відказав я.

      – Не біда, – зазначив він. – Сподіваюся, Чап-Чап десь нам роздобуде світло.

      І тоді Лікар зробив язиком якісь смішні клацальні звуки, і я почув, як хтось знову тупоче вгору по сходах і починає розбігатися по кімнатах над нами.

      Потім ми досить довго чекали, але нічого не відбувалося.

      – Нам ще довго ждати світла? – запитав я. – Якась тварина сидить у мене на ногах, і пальці вже починають німіти.

      – Ні, тільки хвильку, – заспокоїв мене Лікар. – За хвильку вона повернеться.

      І саме тоді я побачив перші відблиски вогню десь на верхньому східцевому майданчику. Усі звірі відразу ж затихли.

      – Я думав, ви живете один, – сказав я Лікареві.

      – Так воно й є, – сказав він. – Це Чап-Чап несе світло.

      Я поглянув угору на сходи, намагаючись збагнути, про кого йдеться. Що там було далі за східцевим майданчиком, я побачити не міг, зате я чув надзвичайно дивні кроки на вищому прольоті сходів. Звук був такий, наче хтось зістрибує з однієї сходинки на іншу, причому на одній нозі.

      Коли світло спустилося нижче, воно стало яскравішим і почало відкидати дивні тіні, що стрибали по стінах.

      – Ну нарешті! – промовив Лікар. – Мила добра Чап-Чап!

      А потім мені здалося, що це насправді сон. Бо з-за повороту східцевого майданчика висунула шию і застрибала вниз по сходах на одній нозі біла без жодної плямочки качка. А в своїй правій лапі вона тримала запалену свічку!

      Четверта глава. Віф-ваф

      Коли нарешті я зміг оглядітися навколо, то виявилося, що передпокій справді був повний тварин. Мені видалося, що майже кожен вид живих створінь, що мешкали в окрузі, був тут присутній: голуб, білий щур, пугач, борсук, галка… Тут була навіть маленька свинка, яка щойно зайшла в дім із дощового саду і ретельно витирала ноги об килимок, а світло від свічки давало виблиски на її мокрій рожевій спині.

      Лікар узяв свічник від качки й повернувся до мене.

      – Дивися, – сказав він, – ти маєш зняти цей мокрий одяг… До речі, як твоє ім’я?

      – Томмі Стаббінс, – відповів я.

      – О, а ти не син Джейкоба Стаббінса, шевця?

      – Так, – підтвердив я.

      – Прекрасний чоботар твій батько, – вигукнув Лікар. – Ти бачиш оце? – і він підняв праву ногу, щоб показати величезного чобота, який носив. – Твій батько пошив мені ці чоботи чотири роки тому, і відтоді я їх ношу не знімаючи, – прекрасні, чудові чоботи. Так, а тепер слухай, Стаббінсе. Тобі необхідно поміняти всі ці мокрі речі, причому швидко. Зажди хвилинку, поки я позапалюю побільше свічок, а потім ми піднімемося нагору й знайдемо якусь суху одежу. Тобі доведеться одягти мій старий костюм, поки твої речі не висохнуть на кухні біля вогню.

      Отож відразу ж як свічки було запалено скрізь у різних частинах будинку, ми піднялися по сходах, а коли зайшли до спальні, Лікар відчинив велику шафу і вийняв два набори старого одягу. Ми його одягли, а мокрі речі знесли вниз до кухні й розпалили