Грушевський, Скоропадський, Петлюра. Даниил Яневский

суспільних вартостей, нездатність романовського імперського режиму (на відміну від режиму Габсбургів) сформувати та/або нав’язати мінімально необхідний для сталого функціонування спільноти набір таких вартостей населенню окупованих територій Речі Посполитої – основна, на нашу думку, причина глобальної політичної, воєнної, гуманітарної, правової, культурної та соціальної катастрофи, яка спіткала мешканців дев’яти південно-західних губерній Росії та, власне, і саму Російську імперію, а потім республіку в 1917 році.

Що значить термін «Українська революція»?

      Жодне з державних утворень (крім більшовицького), які намагалися накинути свою владу на території сучасної т. зв. Східної, або «Великої України», – від Тимчасового уряду до Директорії УНР, у т. ч. й денікінський режим, – «так і не знайшли порозуміння зі своїм народом» ані в сфері аграрної, ані в сфері робітничої політики. Попри війну та політичні події в країні, «селянство жило своїм суперечливим і вкрай нестабільним життям, вістря якого було спрямоване на бажання селян негайно оволодіти поміщицькими землями». «Особливої гостроти» ця «нестабільність» набула на територіях Правобережжя та частини Лівобережжя, тобто в районах «найбільшого селянського малоземелля»[8].

      Одна з головних причин цього, на нашу думку, полягала в тому, що в умовах непевності на всіх фронтах війни, карколомного наростання економічних проблем у воюючій країні, падіння авторитету центральної влади, її розбалансованості на центральному та регіональному рівнях, нездатності цивільної та військової влади протистояти насильницьким, погромницьким діям, відсутності елементарної правової та політичної культури в абсолютної більшості населення частина люмпенізованого українського селянства під впливом погромницької агітації антидержавних елементів, особливо російських та українських більшовиків та української націонал-соціалістичної партії соціалістів-революціонерів, вирішила скористатися доброю, на їхню думку, нагодою, щоб відновити «історичну справедливість» – винищити як ненависних поміщиків, так і більш успішних економічно односельців. Від липня 1917 р. «українська» сільська та міська голота та люмпени перейшли до відкритих збройних, екстремістських форм боротьби проти існувавшого політичного режиму, у якого в конкретних обставинах місця та часу не було ані сил, ані можливостей підтримати та/або відновити правопорядок.

      Саме цей процес упродовж 1917–1991 рр. називали «Великою Жовтневою революцією та громадянською війною на Україні», а після 1991 р. заходилися перефарбовувати в кольори «Української революції» або «українських національно-визвольних змагань».

Сім сучасних міфів

      Терміни «Українська революція» та «українські національно-визвольні змагання» були легалізовані та запроваджені в публічний простір після проголошення державної незалежності України. Впродовж 20 років дослідники намагалися «обґрунтувати тезу про концепцію української національної

8

Хміль І., Куташев І. Наростання селянського екстремізму в Україні (березень – жовтень 1917 р.) // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. – К., 2002. – 295 с. – С. 53–77.