Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857. Группа авторов

ничего не читаю, а очень бы желала прочесть Ваши новые произведения. Жаль очень, что Вы так легкомысленно отказались от доброго дела для родных Ваших, жаль их и совестно перед всеми, которых я завлекла в это дело. Но то хорошо, что у Вас есть занятие; пора Вам в самом деле отказаться не от поэзии, но от того, что Вы называете поэтической жизнью. Но прощайте, пора мне возвратиться к своему делу, состоящему в убирании бумаг. Все у нас так и сяк. Да хранит и наставит Вас Господь.

      Варвара Репнина.

      9-го декабр[я] 1845 года.

      На звороті:

      Милостивому государю

      Тарасу Григорьевичу Шевченке.

      1846

      79. В. Г. Шевченка до Т. Г. Шевченка

      5 липня 1846. Кирилівка

      Достойнейший Тарас Григорьевич!

      Ну! Як писати: чи так, як до чоловіка, созданого Богом і наділеного при созданії розумом – чи як до чоловіка, ізбалованого щастям: ні, мабуть, перше напишу до Петербурзького академіста, а там, як пізнаю, що він мій родич, то напишу по-братськи.

      Я чув, що Ви гаразд писати і мальовати, тілько як не розсердитесь, то прийміть і мою раду; он бачите що: кажуть, що Ваше писання вподобали розумні люди, а декоторі сказали, що так не годиться, то, бачте, треба б якось помаленьку, щоб стару піймати; воно все нічого, та ба, шкода буде мені родича, а, може, кому доброго товариша або що.

      Часом на світі буває, що правди не люблять, і буває, що за правду принудять за дев’ятими воротами гавкнуть – ця пословичка у нас пішла із того, що судейські крючки квапились на бал до генерала Рота і були з ним трохи побратались, а один розумний чоловік пристав із москалів, він тепер у Білій Церкві, Палієнко – їм оту пословицю сказав, каже: «О! якби це генерал, та не Рот, то він би вам дав такого од лукавого, що которийсь би аж за дев’ятими воротами гавкнув».

      То бачте, як я почув, що Вам щось там сказано не пускать меж люди писання якогось, що колюче, то я аж затрусився, думаю, може справді: чоловік на чужині, порадиться ні з ким, то як ізбився з пантелику, не диво – хоч то я нічого не поможу, але добро сказать, як то кажуть: чи зроблю що, чи ні, а що накиваю, то пропаде.

      Отже ж так нехай Вам не здається, що то радить той, що виріс в Карелівці, бо часом в Карелівці родиться такий, як і в Вільшаній, а може ще й гірше, як в Лисянці.

      Якщо до правди Ваша робота гостренька, то кінчиками об землю погартуйте, вона зараз витупиться.

      Про ваші «Гайдамаки» я частенько читаю. Якби-то Ви були такі добрі, та, ще мені із Вашої праці вділили що-небудь, то я б Вам гарне спаси Бог сказав.

      Коли напишете до мене, будете такі ласкаві, то може і я ще паперу листок не пожалую – а якже ні, то Бог з Вами.

      Як діждем контрактів тих, що мають буть, та будем живі, надіюсь буть в Києві; може, зайду до Вас, хоть табаки понюхаєм і дещо потолкуем.

      Прощайте, бувайте здорові, я оце швидко поїду в Одесу.

      С глубочайшею преданностию остаюсь навсегда покорным слугою

      Варфоломей Шевченко.

      P. S. Всі Ваші і мої, слава Богу, здорові, жнуть та косять – хлопці, а кладуть в копиці дівчата і молодиці.

      5 іюля