Пастка. Владимир Михановский

схилився над шахівницею. Карранса вдоволено відкинувся на спинку крісла.

      – Гм… Щось не бачу рятунку, – нарешті мовив Стафо.

      – Зізнаюсь, що і я такої ж думки, – відгукнувся Карранса.

      – Однак вихід є, – пролунав збоку впевнений голос. – І дуже простий. Погляньте-но! Слон б’є на ф7 з шахом, причому є два варіанти. Або ж чорні візьмуть жертву і поб’ють слона, або відходять королем… – Гнучкі щупальця Роба заходилися швидко пересовувати фігури, показуючи варіанти.

      – Чекай, чекай, – зраділо мовив Стафо, – далі я сам бачу. Я роблю нічию вічним шахом. Тільки, Роб, чому ти завжди втручаєшся, заважаєш? Скільки разів ми домовлялися, щоб ти нікому не підказував.

      – Я підказав, бо жоден з вас не бачив правильного продовження, – відповів Роб.

      – Тебе ніколи не переспориш, ти залізний, – зауважив Стафо, складаючи шахові фігури в коробку.

      – Ось що, Роб, – сказав Карранса, пильно дивлячись в ілюмінатор, – принеси нам по склянці чаю.

      Роб нечутно вислизнув з каюти.

      – Чого це ти сьогодні похмурий? – Стафо поклав руку на плече Карранси. – Жалкуєш, що втратив виграш?

      – Ні, що ти.

      – Може, щось трапилось на чергуванні?

      – Та ні, чергування тут ні до чого. Поясни-но мені краще одну річ… – перевів на інше розмову Карранса.

      В цей час розчинились двері і в каюту ввійшов Роб. Він обережно поставив на звільнений шаховий столик тацю з склянками.

      – Ага, ти щось хотів? – спитав Стафо, підсовуючи Каррансі склянку.

      Але Карранса відповісти не встиг. Злегка клацнув відеофон, і пролунав ледь хриплуватий капітанів голос.

      – Пілот Карранса, негайно зайдіть в головну рубку.

      На ходу підсмикнувши застібку комбінезона, Карранса кинувся до виходу. Згідно суворої інструкції, виходити з каюти в коридор можна було тільки в наглухо закритому комбінезоні з спеціальним приладом, що захищав од випромінювання. В цьому районі Простору, де перебувала «Рената», космічні промені – ці «вічні мандрівники» Всесвіту – були надзвичайно інтенсивні…

      Капітан зовні був спокійний.

      – Ну, як відпочили?

      – Трохи, – відповів Карранса.

      – Погляньте, – Петро Брагін кивнув на спідометр.

      Години зо дві тому, коли Карранса з наказу капітана збільшив потужність центральних іонних двигунів, оранжева крапка злилася з вертикаллю на шкалі спідометра. Тепер крапка знов, ніби нехотя, відповзла вбік од вертикалі.

      – Давайте ще раз перевіримо як слід прилади.

      – А коли знову… – не втримався Карранса.

      – Тоді повідомимо про гальмування «Ренати» всьому екіпажу, – рішуче відповів капітан.

***

      Марія Аверіна займалась своїми буденними справами. А справ у неї, астробіолога «Ренати», вистачало. її давно вже цікавила проблема різних форм життя в космосі. Марія ретельно досліджувала численні метеорити і мікрометеорити, віддаючи улюбленій справі кожну вільну хвилину. Багато оригінальних зразків діставав їй Стафо, молодий штурман. Вони були майже однолітки – Стафо лише на рік старший за Марію.

      Марія, заклопотана