Україна, 1918: Хроніка. Владлен Мараев

на позиціях, де почали окопуватися. Одна чота, яка складалася з осіб молодшого віку та тих, що не вміли стріляти, була відведена до резерву та розташувалася між позиціями та станцією.

      Наступ більшовиків на станцію розпочався зранку 30 січня. На лівому фланзі наступали переважно матроси-балтійці з 2-ї армії Р. Берзіна. Правий фланг штурмували в основному петроградські й московські червоногвардійці з 1-ї армії П. Єгорова. Несподівано для себе вони натрапили на щільний вогонь юнкерів і студентів. Тому атака почалася з неочікуваних i відчутних втрат, особливо на правому фланзі.

      Справжнім героєм бою під Крутами став уродженець Луганщини, 25-річний сотник Семен Лощенко. Під сильним ворожим обстрілом разом із чотирма іншими артилеристами він влучно і швидко вів вогонь з єдиної гармати, поставленої на залізничну платформу, не даючи змоги більшовикам розбити високий залізничний насип і перервати зв’язок між українськими частинами по обидва боки залізниці. Сотник Армії УНР Никифор Авраменко у своїх спогадах назвав його «незрівняним артилеристом, людиною великої одваги і правдивим героєм бою».

      Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські сили організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. До того ж вони отримали звістку про те, що курінь імені Тараса Шевченка в Ніжині оголосив про підтримку радянської влади. Оборонці Крут могли опинитися в оточенні.

      Одна студентська чота, які перебувала в резерві, під час відступу заблукала у темряві і вийшла до станції Крути в той час, коли її вже зайняли більшовики. Студенти і гімназисти потрапили в полон, і більшість з них наступного дня після нелюдських тортур були розстріляні. За твердженням мемуаристів Михайла Баталіна та Ігоря Лоського, сімох поранених полонених відправили у тил. На розподільчому пункті в Харкові вони були помилково призначені до харківського дворянського шпиталю, звідки втекли за допомогою медичного персоналу.

      Після бою під Крутами М. Муравйов надіслав переможну реляцію Володимиру Антонову-Овсієнку та в Петроград членам більшовицької Ради народних комісарів, практично повністю перекрутивши в ній факти і, звичайно, не згадуючи про вбивство полонених: «После двухдневного боя 1 революционная армия Егорова, при поддержке 2-й армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска Рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах. Войска Петлюры во время боя насильно пустили поезд с безоружными солдатами с фронта навстречу наступавшим революционным войскам и открыли по несчастным артиллерийский огонь. Войска Рады состояли из батальонов офицеров, юнкеров и студентов, которые, помимо сделанного зверства с возвращающимися с фронта солдатами, избивали сестер милосердия, попавших во время боя к ним в руки. Иду на Киев. Крестьяне восторженно встречают революционные войска».

      Водночас,