Середземноморське перехрестя. Андрій Харук

«Ілластрієс»

      Розвідку бази в Таранто здійснили двомоторні бомбардувальники «Меріленд», які стартували з Мальти. Як і слід було очікувати, база в була складною ціллю: її прикривали 105 зенітних гармат та 109 кулеметів, 90 аеростатів загородження, прожектори і звуковловлювачі. До цього додавались сотні стволів зеніток на кораблях. На момент атаки в Таранто перебувало усі шість італійських лінкорів, сім важких і два легких крейсери, 28 есмінців, 16 підводних човнів та низка дрібніших кораблів. Однак повітряна розвідка британців зуміла виявити слабкі місця: базу можна було атакувати з боку суходолу – тут її не захищали аеростати загородження. Головні об’єкти атаки – лінійні кораблі – стояли на рейді, де глибини сягали 20—25 м. Вони були захищені протиторпедними сітями, однак ці сіті сягали глибини лише сім метрів, тоді як британські авіаційні торпеди могли йти на глибині до 12 м, і до того ж мали магнітні підривники – а значить, не потребували безпосереднього влучання в корабель. Британці ґрунтовно підійшли до підготовки рейду. Група пілотів, визначена для участі в ньому, провадила інтенсивні тренування, метою яких було освоєння методики застосування торпед на мілководді. Самі торпеди додатково обладнувались дерев’яними стабілізаторами, які запобігали їхньому зануренню більше ніж на 15 метрів. Пілоти торпедоносців мали виконати ювелірну роботу, скинувши торпеди так, щоб вони пройшли нижче протиторпедних сіток, але водночас не вдарились в дно затоки. На останньому етапі тренувань відпрацьовувалась взаємодія у складі ударних хвиль літаків з різним бойовим навантаженням: торпедами, фугасними та освітлювальними бомбами.

      Аерофотознімок бази Таранто після атаки торпедоносців

      Для участі в операції «Джаджмент» командувач Середземноморським флотом поділив свої сили на три групи. До першої увійшли авіаносці «Ілластрієс» та «Ігл», які й мали виконувати основне завдання, а також їхній безпосередній ескорт – чотири крейсери і стільки ж есмінців. Друга група – лінкори «Ворспайт», «Веліент», «Малайя», «Реміллес», чотири крейсери і дюжина есмінців – становила сили далекого прикриття. В момент удару по Таранто вона мала знаходитись між італійською базою та авіаносцями, прикриваючи останні від можливої атаки з боку ворожого флоту. Третя група (три легкі крейсери і два есмінці) мала завдати удару по італійських комунікаціях у протоці Отранто. Крім того, дві групи літаків берегового базування виділялись Королівськими повітряними силами. Перша з них мала забезпечити розвідку об’єкта удару, а друга – бомбити сухі доки Таранто (це мало б завадити ремонтові ушкоджених торпедоносцями кораблів).

      В останній момент британцям довелось переглянути план – на авіаносцеві «Ігл» виявили несправності, які потребували тривалого докового ремонту. Адмірал Каннінгем, не бажаючи далі відкладати операцію, вирішив провести її за участю лише «Ілластрієса». На останній передали частину «Свордфішів» з «Ігла», але й так чисельність