Середземноморське перехрестя. Андрій Харук

перших втрат внаслідок активності легких сил, без зіткнення головних сил флотів. Британська сторона з самого початку захопила ініціативу, намагаючись «викликати на бій» італійські кораблі. Активність британських кораблів вела до порушення функціонування італійських комунікацій, постійно тримала противника в напрузі.

      Французькі кораблі 12—20 червня патрулювали східну частину Середземного моря. 13 червня ледве не були втрачені підводні човни «Архімед» і «Паскаль». В обох випадках субмарини були виявлені у надводному положенні італійськими гідролітаками, зазнали атаки глибинними бомбами, але лишились неушкодженими. 16 червня французький флот здобув одну з перших перемог у війні з Італією. Неподалік Балеарських островів ескортний корабель «Ла Кюрьоз» потопив субмарину «Прована» – перший італійський підводний човен, втрачений у Другій світовій війні. Втрата «Провани» стала наслідком невдалої атаки французького конвою у складі п’яти суден, який йшов з Орана під ескортом «Ла Кюрьоз» і «Коммандан Борі». Субмарина непомітно зайняла позицію для атаки і випустила торпеду, однак її слід помітили з французьких кораблів. Внаслідок атаки глибинними бомбами «Прована», очевидно, зазнала ушкоджень, оскільки вимушена була піднятись на поверхню. «Ла Кюрьоз» таранним ударом буквально розрізав навпіл корпус підводного човна, який пішов на дно разом з усім екіпажем. Французький же корабель, хоч і зазнав ушкоджень, зміг благополучно повернутись до Орана.

      Втрата «Провани» не призвела до зниження активності італійських субмарин – атаки на французькі конвої тривали, однак без якогось помітного результату. Одночасно вже в перші дні війни частину підводних човнів було направлено для виконання транспортних завдань: з важливими вантажами до портів Північної Африки вирушили «Зоеа», «Брагадін» і «Коррідоні», а на о. Лерос – «Атропо». Усі вони благополучно добрались до пунктів призначення. Однак сам факт залучення цінних бойових кораблів для постачання гарнізонів свідчив про нездатність італійського флоту захистити власні морські комунікації. Проявившись вже на початку війни, ця проблема з плином часу загострювалась дедалі більше, і транспортні функції поступово стали одними з основних для італійських підводних човнів. До того ж, підводні човни не були єдиними бойовими кораблями, які використовувались у ролі транспортів. 19 червня 11-та напівфлотилія есмінців вийшла з Неаполя до Бенгазі. Кораблі везли до Лівії протитанкові гармати та 300 чоловік їх обслуг. У наступні місяці значення таких рейсів для забезпечення бойових дій у Північній Африці постійно зростало. Це відволікало бойові кораблі від їхніх головних завдань і змушувало вносити суттєві корективи у плани війни на морі. Замість супроводу власних великих кораблів та пошуку ворожих сил італійські есмінці змушені були виконувати роль тривіальних транспортів.

      Активність підводних човнів обох сторін у перші тижні війни на Середземному морі була дуже велика. Однак підготовка їхніх екіпажів часто не відповідала