Задіґ, або Талан. Вольтер

він, – як філософ, що читає цю велику книгу, яку Бог розкрив перед нашими очима. Істини, які він відкриває, належать йому – він живить і виховує свою душу, він живе спокійно, не боїться нікого з людей, і його ніжна дружина не прийде одрізати йому носа.

      Повний цих думок, він заховався в одному сільському будиночку на березі Євфрату. Там він не працював над тим, щоб лічити, скільки дюймів води падає за одну секунду під арку мосту,[23] чи на скільки кубічних ліній випало більше дощу в місяці миші, ніж у місяці барана.[24] Він не мріяв про те, щоб виробляти шовк з павутиння,[25] ні порцеляни з розбитих пляшок;[26] але вивчав передовсім властивості тварин і рослин і швидко набув прозірливості, яка відкривала йому тисячі відмінностей там, де інші бачили тільки одноманітність.

      Одного дня, прогулюючись біля невеличкого гайка, він побачив, що до нього біжить євнух цариці, а за ним ще кілька служок з палацу. Ніби запаморочені, люди бігали, немов шукаючи щось загублене й дуже цінне.

      – Юначе, – сказав йому перший євнух, – чи ви не бачили собаку цариці?

      Задіґ відповів скромно:

      – Це сука, а не собака.

      – Маєте рацію, – обізвався перший євнух.

      – Це дуже маленька болонка, – додав Задіґ, – вона недавно привела цуценят, вона трохи шкутильгає на передню ліву ногу й має дуже довгі вуха.

      – То ви її бачили? – спитав захеканий перший євнух.

      – Hi, – відповів Задіґ, – я її ніколи не бачив, і я ніколи не знав, що в цариці є сука.

      Саме о тій порі, через дивну примху долі, найкращий кінь королівської стайні вирвався з конюхових рук на вавилонській рівнині. Оберєгермейстер й інші офіцери, так само стурбовані, бігали за ним, як перший євнух за сукою. Першим звернувся до Задіґа оберєгермейстер і спитав, чи не бачив він королівського коня.

      – Це кінь, – відповів Задіґ, – що найкраще йде чвалом, він п'ять футів заввишки, копита в нього дуже малі, хвіст три з половиною фути завдовжки, шишки на його вудилах із золота на двадцять три карати, підкови його зі срібла одинадцятої проби.

      – Якою дорогою подався він? Де він? – поспитав оберєгермейстер.

      – Я його не бачив, – відповів Задіґ, – і не чув ніколи про нього.

      Оберєгермейстер і перший євнух не сумнівалися, що це Задіґ украв королівського коня й королевину суку. Вони звеліли одвести його перед збори великого Дестергаму,[27] які присудили покарати його батогами й заслати до кінця днів до Сибіру. Та тільки-но ухвалили вирок, як знайшли коня й собаку. Судді опинилися перед сумною потребою переробити свою постанову; але вони присудили Задіґові сплатити чотириста унцій золота за те, що говорив, ніби не бачив того, що бачив. Спочатку мусив він сплатити цей штраф, а потім Задіґові дозволили захищати свою справу на нараді великого Дестергаму.

      Він говорив так:

      – Зорі справедливості, безодні знання, дзеркала істини, ви, що маєте вагу олова, твердість заліза, блиск діамантів і дуже подібні до золота,[28] – раз дозволено мені говорити перед цими високославними

23

Натяк на псевдонаукові досліди французького ученого Піто, який 1732 р надрукував доповідь на подібну тему

24

…в місяць миші…у місяці барана – назви місяців у китайсько-маньчжурському календарі.

25

Натяк на дослідження Б. де Сент-Ілера «Роздуми про науку» (1710).

26

Вольтер кепкує із вченого Р. А. де Реомюра (1683–1767), який неодноразово подавав Академії наук свій проект виготовлення порцеляни із скла.

27

Великий Дестергам (детергам, дефтердар) – титул головного скарбника у Персії і Туреччині.

28

Комплімент із двояким натяком вони самі подібні до золота і вони жадібні золота.