Мобі Дік, або Білий кит. Герман Мелвіл

а мій гарпунер не з'являвся.

      – Хазяїне, – мовив я, – що ж то за один? Чи він завжди так пізно приходить?

      Уже було близько півночі.

      Хазяїн знову посміхнувся своєю глузливою посмішкою, наче чимось тішився, що було недосяжне для мого розуміння.

      – Нє, – відповів він, – зазвичай він повертається рано. Хто пізно ходить, той сам собі шкодить. Та сьогодні він пішов торгувати. Оце не доберу розуму, де його нечистий носить – чи голову свою ніяк не продасть?

      – Продати свою голову? Що це ви таке кажете? – Я почав лютитися. – Може, ви маєте на увазі, хазяїне, що святого суботнього вечора, чи то радше святого недільного ранку, ваш гарпунер ходить містом і продає свою голову?

      – Атож, – підтвердив хазяїн. – Я його попередив, що продавати її тут – марна річ: на ринку їх і так повно.

      – Чого повно? – заволав я.

      – Голів, чого ж іще. А що, хіба в цім світі не забагато голів?

      – Знаєте що, хазяїне, – незворушно мовив я, – кажіть це комусь іншому, а не мені – я не такий зелений.

      – Може, й так, – погодився він, вистругуючи з палички зубочистку. – Та будете ви не зеленим, а чорним, коли цей гарпунер почує, як ви ганите його голову.

      – Я провалю йому дурну його голову! – знову не втримався я. Ці балачки неабияк мене дратували.

      – А вона вже провалена.

      – Провалена? Цебто як провалена?

      – Авжеж, провалена. Тому він, певно, і продати її не може.

      – Хазяїне, – мовив я і ступив до нього, холодний, мов Гекла[82] у заметіль. – Хазяїне, покиньте стругати зубочистку. Ми з вами мусимо порозумітися, і якнайшвидше. Я прийшов до вашого готелю і спитав про ліжко, а ви сказали, що можете запропонувати мені лише половину і що друга половина належить якомусь гарпунерові. І про цього гарпунера, якого я ще не бачив, ви верзете мені якісь нісенітниці, так, ніби навмисне хочете налаштувати мене проти чоловіка, з яким мені доведеться спати в одному ліжку і з яким мене, таким чином, будуть пов'язувати близькі та конфіденційні стосунки. Тому я вимагаю, щоб ви, хазяїне, покинули говорити загадками і пояснили мені, що за чоловік цей гарпунер і чи буду я в безпеці, якщо погоджуся провести з ним ніч. І насамперед, хазяїне, ви маєте визнати, що ця історія з продажем голови – ваша вигадка, бо в іншому разі я вважатиму її за беззаперечний доказ того, що ваш гарпунер не при здоровому глузді, а мені аж ніяк не хочеться спати з божевільним; а вас, сер, – так, так, хазяїне, саме вас, – за свідомий замір змусити мене до цього я залюбки притягну до суду.

      – Отакої! – мовив хазяїн, відсапуючись. – Цікава балачка, надто коли дехто ще й заговорюється. Та ви даремно так розходилися. Цей гарпунер, про якого я вам казав, щойно повернувся з плавання південними морями, а там він накупив багацько новозеландських набальзамованих голів (тут вони у великій ціні), і всі вже попродав, крім однієї: сьогодні він хотів обов'язково її продати, бо завтра ж неділя, а це

82

Гекла – діючий вулкан в Ісландії.