Ім’я дитини в українській родині. Любомир Белей

«та й то рідко вживаних, почасти вже втрачених мовою»[4], проте імена-германізми в іменнику давньої Русі-України ІХ ст., зважаючи на високий соціальний статус їхніх носіїв, стають помітним, впливовим чинником у його розвитку. Навіть якщо вважати дискусійними спроби пов’язати питомо українські імена Володимир, Святослав зі скандинавськими Вольдемар, Сфендостлав, то незаперечним фактом є входження в основний фонд українського іменника варязьких з походження імен Олег, Ольга, Ігор, Гліб, Івор, Рюрик. Щоправда, академік В. Скляренко такі імена доби Русі-України, як Рюрикъ, Синеусъ, Труворъ, Игорь, Адунъ, Алданъ, Аминодъ, Боричъ, Веремуд, Иворъ, Карнъ, Кары, Куци, Моны, Руаръ, Синко, Стиръ, Тилен, Труанъ, Туадъ, Тудко, вважає кельтськими за походженням.[5]

      Найдавніші імена праукраїнців, по суті, нічим не відрізняються від сучасних українських прізвиськ. Дохристиянські імена українців так само, як і сучасні прізвиська, творили відкриту систему, тому сучасні вчені не можуть навіть приблизно окреслити їх кількість. Одні оцінюють їх кількість «не менше тисячі», інші стверджують, що «практично кожне повнозначне слово (і службове іноді також. – Л. Б.) могло бути використано у ролі власного особового імені», а глибокий знавець української антропонімії – член-кореспондент HAH України Юрій Карпенко висловлював гіпотезу, що українці мали більше ста тисяч дохристиянських імен[6]. Кожна незвична або варта уваги обставина, пов'язана із появою на світ дитини, ставленням до неї у сім'ї, а також, звичайно, зовнішність, вдача найменованої особи і т. ін. – усе могло стати характеристикою, віддзеркаленою у власному імені людини.

      Дохристиянські імена українців творилися та вживалися в умовах відсутності письма, без кодифікованого офіційного їх реєстра, а це означає, що кожен прадавній українець виступав не лише носієм імені, а й імено-творцем, бо імена не лише вибиралися з традиційного «мнемонічного» реєстру (письма ж бо не існувало), а й активно утворювалися для конкретного акту номінації. З прийняттям християнства дохристиянські імена та, що найважливіше, принципи їх надання не втрачають своєї популярності – вони й надалі широко вживаються як відомі кожному українцеві прізвиська.

      Християнські імена

      І зійшлося людей без ліку,

      і влізли вони у воду, і стояли —

      ті до шиї, а другі – до грудей.

      Діти ж не відходили від берега,

      а інші немовлят держали. Дорослі

      бродили у воді, а попи, стоячи,

      молитви творили…

«Руський літопис»

      Так урочисто описав літописець одну з визначних подій в історії нашої Вітчизни – хрещення Русі-України. І це не випадково, бо ідеали християнства, християнська культура, християнська обрядовість зумовили глибокі зміни в духовному житті наших предків. Торкнулися ці зміни і репертуару імен, мотивів їх присвоєння, став цілком інакшим обряд надання імені, який почав називатися

4

Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). – Тернопіль, 1994. – С. 38.

5

Скляренко В. Русь і варяги. Історико-етимологічне дослідження. – К.: Довіра, 2006. – С 60.

6

Карпенко Ю. Традиції та новаторство в розвитку українського іменника // Мовознавство. – № 3—4. – 2009. – С. 9.