Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек

душив §, обовдурював §, пирскав §, сміявся §, загрожував §, убивав § і не прощав §. Це були жонглери законами, жерці мертвої букви закону, пожирачі обвинувачених, тигри австрійських джунглів, які розраховували свій стрибок на обвинуваченого відповідно до номера параграфа.

      Виняток становили кілька осіб (так само як і в поліційному управлінні), котрі ставилися до законів не так уже й серйозно, бо й поміж куколем знайдеться пшениця.

      До одного з таких панів і привели Швейка на допит. То був літній добродушний чолов’яга, який, допитуючи колись відомого вбивцю Валеша[38], жодного разу не забув сказати: «Сідайте, будь ласка, пане Валеш, тут якраз є один вільний стілець». Коли привели Швейка, цей добродій з властивою йому милою чемністю запропонував в’язневі сісти й сказав:

      – Отже, ви і є той самий пан Швейк.

      – Гадаю, – відповів Швейк, – що я ним повинен бути, бо й мій татуньо був Швейк, і мамуня пані Швейкова. Не можу ж я завдати їм сорому, відмовившися від свого прізвища.

      Ласкавий усміх промайнув обличчям судового радника, що провадив допит.

      – Ну й накоїли ж ви лиха. Чимало лежить на вашій совісті.

      – Я завжди маю на своїй совісті чимало всякої всячини, – усміхаючись іще ласкавіше, ніж пан судовий радник, сказав Швейк. – Може, я маю на совісті значно більше, ніж зволите мати ви, вельмишановний пане.

      – Це видно з підписаного вами протоколу, – сказав не менш ласкавим тоном судовий радник. – Чи не чинили, бува, на вас у поліції якогось натиску?

      – Та боронь Боже, ласкавий пане. Я сам їх питав, чи мушу підписатися, а коли мені запропонували підписатися, то я їх і послухав. Не битися ж мені з ними через свій власний підпис. Я б собі цим аж ніяк не допоміг. Порядок є порядок, і нема про що тут балачку розводити!

      – Пане Швейку, ви почуваєте себе цілком здоровим?

      – Щоб цілком здоровим, то не скажу, вельмишановний пане раднику. Маю ревматизм, натираюсь оподельдоком.

      Літній пан знову ласкаво посміхнувся.

      – Що б ви сказали, якби ми вас відправили на огляд до судових лікарів?

      – Сподіваюся, що зі мною не так уже зле, щоб ті пани марнували на мене свій час. Мене вже оглядав якийсь пан лікар у поліції, чи, бува, не хворий я на трипер.

      – Знаєте, пане Швейку, ми все ж таки спробуємо звернутися до судових лікарів. Скличемо добру комісію, посадовимо вас до слідчої в’язниці, ви там гарненько відпочинете. Між іншим, ще одне запитання. Ви, згідно з протоколом, нібито проголошували, що ось незабаром вибухне війна?

      – Вибухне, вельмишановний пане раднику, ось-ось вибухне.

      – А не буває у вас вряди-годи якихось ударів?

      – Ні, не буває, пане раднику. Правда, одного разу мене ледве не вдарила якась машина на Карловій площі, але це було багато років тому.

      На цьому допит скінчився. Швейк подав панові судовому радникові руку й, повернувшись до камери, сказав своїм сусідам:

      – Так от, через убивство пана ерцгерцога Фердинанда мене будуть оглядати судові лікарі.

      – Мене теж оглядали судові лікарі, – мовив один молодик, – це було тоді,

38

…допитуючи колись відомого вбивцю Валеша – Валеш Алоїз. Працював у Празі садівником. В 1902 р. на заміській віллі (в змові із своєю дружиною і дочкою) вбив молотком Матільду Ганзелінову і застрелив Йозефа Такача з метою пограбування. Трупи були закопані поруч в садку. Після сварки з дружиною він відкопав труп Ганзелінової й відніс його на смітник, маючи на меті помститися. Там же він залишив картку з написом «Вона була вбита в підвалі. Скоро відкриється ще один злочин». В 1905 р. апеляційний суд Праги виніс смертний вирок самому Валешу і його дружині Людмилі. Їх дочку (Франтішку Єлінкову) було засуджено до 7 р. ув’язненя суворого режиму. Вона померла у в’язниці м. Ржепи і похована недалеко від В. Бабінського (див. прим. до с. 81). Про Валеша існує народна пісня, яка в цілому адекватно відтворює перебіг подій.