Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi. Валерій Солдатенко

і добре зарекомендував себе на посаді урядового комісара Галичини й Буковини, а на той момент висувався на посаду губернського комісара Чернігівщини.

      Виходячи з усіх згаданих обставин, В. Винниченко на засіданні Малої Ради 13 серпня 1917 р. категорично заявив про свій відхід від урядових справ. Того ж дня на засіданні президій фракцій Центральної Ради було доручено сформувати новий склад уряду Д. Дорошенку. Погодився на такий варіант і голова Центральної Ради М. Грушевський, хоча всім були відомі ревні стосунки між двома українськими діячами-істориками. Не виключено, що М. Грушевський просто змушений був підкоритись масонській дисципліні (на зв'язки по масонській лінії з Петроградом – і свої, і Дорошенкові – через барона Ф. Штейнгеля він кілька разів обережно посилається в своїх спогадах). Як би там не було, Д. Дорошенко взявся за формування Генерального Секретаріату і вироблення його платформи. Однак сформувати високоавторитетний, кваліфікований Генеральний Секретаріат з досвідчених політиків і добрих фахівців виявилося справою дуже нелегкою. Більшість тих, кому були запропоновані посади генеральних секретарів, відмовлялись. Цікаво при тому відзначити, що барону Ф. Штейнгелю було запропоновано портфель генерального секретаря торгу і промисловості.

      Та найбільші ускладнення виявились в іншій площині. Коли Д. Дорошенко виголосив у Малій Раді коротку декларацію з приводу платформи Секретаріату, вибухнув конфлікт. За словами М. Грушевського, «се була присяга на вірність чиновника, пошанованого довір'ям начальства, а не парламентарського прем'єра, яким ми всі уявляли собі голову Ген[ерального] Секретаріату: Дорошенко заявив, що приймаючи уряд голови Ге[нерального] Секретаріату, відповідального перед Тимчас[овим] урядом, він, як досі на своїх комісарських урядах, буде точно виконувати всі доручення уряду і т. д.

      Се був чистий скандал, особливо в тодішнім моменті, коли ми збирались вести організовану боротьбу з інструкцією, Тимчас[овим] урядом, московською нарадою, конвенцією, буржуазією і т. д.». Хоч і дещо м'якше, та по суті так само розцінив епізод і В. Винниченко. «…Перший же виступ Д. Дорошенка перед Центральною Радою, – писав він, – показав, що він не відповідав тим завданням, які складалися на голову українського революційного Уряду.

      Д. Дорошенко, стоявши весь час поза життям і діяльністю Ц. Ради, не бравши безпосередньої участи в революційному ходові всіх подій, не розумів і не відчував духу й змісту нашого напряму.

      Він дуже точно, совісно підійшов до Інструкції, принявши її, як справжню Конституцію, якої треба строго додержуватись. З його невеличкого експозе Ц. Рада побачила, що в його особі був би не революціонер, не борець за дальший розвиток здобутків, а акуратний і совісний урядовець Тимчасового Правительства.

      Розуміється, це не могло задовольнити Ц. Раду».

      Під впливом М. Грушевського Д. Дорошенко згодився змінити декларацію, наблизивши її до платформи II Універсалу, і оперативно