Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського. Данило Яневський

Курс Тимчасового уряду на підтримання законності, правопорядку, демократичних процедур, скликання Установчих зборів трактується як «лабіринт великодержавного курсу»[19]. Ще один приклад відвертого пересмикування – порушення принципу викладення подій у хронологічній послідовності: «Головним завданням Української революції на той момент стало впровадження в життя програми, накресленої I Універсалом, тобто рух до реальної автономії у складі демократичної федеративної республіки Росії».[20]

      Маємо чудо з чудес: вибори до Установчих зборів ще навіть не оголошені. Установчі збори – єдиний легітимний орган, який, за задумом організаторів зречення Миколи ІІ, мав ПРАВО встановити новий державний устрій (чи то унітарний, чи то федеративний, чи то конфедеративний), – ще не обрані. Самочинна організація лише однієї з національних груп (нехай навіть і найчисленнішої), яку ВСЯ людність південно-західних губерній Росії, оголошених «Україною», ніколи не обирала, – вже встановила для себе федеративний устрій у майбутній державі і автономний – в одній із її частин. На запитання, на якій такій підставі вона, тобто ця самочинна організація, це зробила, від сучасних дослідників ви почуєте одностайну відповідь: «а революція ж бо надворі!». А на наступне запитання – чи є «революція» синонімом бандитизму і беззаконня? – матимете в кращому разі таку відповідь: «Шовініст, контрреволюціонер, українофоб!».

      Надзвичайну наукову цінність у талмуді «Україна: політична історія…» мають і глибокодумні, ретельні вимірювання з калькулятором у руках процентного представництва євреїв в УЦР та її органах. Нарешті ми дізналися, що євреїв у Малій раді було 16 із 66 членів, тобто понад 24%![21] Мало того, маємо згадку і про діяльність всюдисущих, але завжди і всюди таємничих масонів.

      До речі, про масонів.

      Що ми знаємо про вільних мулярів?

      Сучасні відомості про вільних мулярів, які діяли на території Російської держави, найбільш повно, як видається, викладені у монографіях В. Савченка, О. Крижановської, у дослідженні В. Брачева, а також у п’ятдесят четвертому числі часопису «Ї» за 2009 р. Перед тим як звернутися до фактичних даних, наведених у цих розвідках, поміркуймо про геополітичне тло, в якому народжувалося та розвивалося братство вільних мулярів у його російському варіанті.

      Repetіtіo est mater studiorum: Російська імперія відхопила собі неабиякий за розміром шматок, який у ХІХ ст. набув назв «Малоросія», «Південно-Західний край», «Україна». Габсбурги привласнили Галичину та Буковину. Упродовж століть ці землі (за винятком Буковини) були східним кордоном європейського «світу-економіки», за яким починався «кінець світу» для кожного європейця – «дика, болотиста, пустинна»[22] Московська держава.

      Головне завдання володарів цієї держави після 1772—1796 рр., тобто після розділення Польщі, – «поборювання польського та українського визвольних рухів. <…>

19

Там само. – С. 243, 248.

20

Там само. – С 244.

21

Україна: політична історія… – С. 251.

22

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. XV—XVIII вв. Том 3. Время мира. – Москва: Прогресс. – 1992. – 679 с. – С. 19.