Менсфілд-парк. Джейн Остин

Норріс, – і те саме казала вранці моєму чоловікові! Дівчинці буде дуже корисним товариство її кузин. Навіть якщо міс Лі нічого її не навчить, вони стануть для неї прикладом розуму і доброти.

      – Сподіваюся, вона не буде дражнити мого бідного мопса, – сказала леді Бертрам. – Я тільки-но привчила Джулію його не чіпати.

      – У нас виникнуть певні труднощі, місіс Норріс, – зауважив сер Томас, – з тим, щоб установити належну відстань між дівчатами, коли вони подорослішають. Потрібно, щоб мої доньки розуміли, хто вони такі, але не дивилися надто зверхньо на свою кузину; а для цього ми повинні, не ображаючи дівчинку, змусити її завжди пам'ятати, що вона – не міс Бертрам. Я б хотів, щоб вони були добрими подругами, і ні в якому разі не схвалив би зневаги моїх доньок до їхньої родички; але вона не може бути з ними нарівні. Їхнє становище, капітал, права і можливості в майбутньому завжди будуть різнитися. Це дуже делікатне питання, і ви маєте допомогти нам у нашому прагненні обрати правильну лінію поведінки.

      Місіс Норріс запевнила, що сер Томас може на неї покластися; і, хоч вона цілком згодна, що це справа нелегка, він може сподіватися, що вони все владнають якнайкраще.

      Як і слід було очікувати, місіс Норріс писала сестрі не марно. Місіс Прайс трохи здивувалася, що мова йде про дівчинку, коли в неї стільки чудових хлопчиків, але прийняла пропозицію із щирою вдячністю і запевнила родичів, що її донечка – добра, чуйна дитина і їм не доведеться шкодувати про своє рішення. Далі вона писала, що дівчинка трохи кволенька і хвороблива, але, певна річ, зміна оточення покращить її здоров'я. Бідолашна жінка! Мабуть, вона гадала, що зміна оточення не завадила б усім її дітям.

      Розділ другий

      Дівчинка здійснила свою довгу подорож без будь-яких пригод; а в Нортгемптоні її зустріла місіс Норріс, що пишалася покладеним на неї почесним обов'язком – привітати племінницю, познайомити з рідними і довірити її їхнім турботам.

      Фанні Прайс щойно виповнилося десять років; і, хоча при першому знайомстві її зовнішність не зачарувала родичів, проте й не викликала у них неприязні. Вона була маленька для своїх років, личко мала бліде, і його риси не вражали красою; дуже сором’язлива і боязка, вона лякалася, коли на неї звертали увагу; але її поведінка, хоч і трохи дикувата, не була вульгарною, голос звучав м’яко й ніжно, і коли вона говорила, в ній з’являлося щось напрочуд привабливе.

      Сер Томас і леді Бертрам зустріли її дуже привітно; сер Томас, вирішивши, що її треба трохи підбадьорити, намагався бути з нею якомога люб’язнішим, але наразився на мовчазну відчуженість; зате леді Бертрам, хоч старання її були значно менші і на кожні десять слів свого чоловіка ледве вимовляла одне, самою лише лагідною усмішкою завоювала прихильність дівчинки.

      Діти всі були вдома – і радісно, без жодних вагань, кинулися вітати свою нову родичку; принаймні це стосувалося хлопців, які – сімнадцяти і шістнадцяти років, високі й дужі як для свого віку – в очах малої кузини були справжнім взірцем чоловічої краси.