Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників. Сборник

ове лоша.

      І хлопчик, і коник ростуть не по днях, а по годинах. Малий уже вчиться в школі. Мати розповіла йому про діда, який дав їй горошинку, і хлопчик вирішив провідати його.

      Пішов у далекі гори, погостював три дні, а звідти повернувся з чарівним перснем, що дід подарував.

      А цей перстень зробив його таким сильним, що золотоголовий хлопчик міг дуба з корінням вирвати.

      Просить мати, аби він подарував їй той перстень, а коник радить не давати. Хлопець не дає.

      Тоді чарівниця задумала позбутися сина й заволодіти чарівним перснем.

      Подає вона хлопцеві сніданок з отрутою. Але тут прибігає золотоголовий коник і каже:

      – Не їж, брате, бо вона хоче тебе отруїти.

      Хлопець послухав коня і висипав сніданок собаці. Собака з’їв і тут же здох.

      – Бачиш, мамо, що ти зі мною хотіла зробити? – каже він. – Тож тепер не нарікай, що залишаю тебе одну, а сам їду світ за очі.

      Сів на золотоголового коня і поїхав. Їхали вони цілий день. Надходить ніч і треба кудись проситися ночувати.

      А мати цього хлопця була знайома з усіма чарівницями. Задумала вона хлопця зі світу збути – полетіла до своєї приятельки, аби його перестріла.

      Не встиг хлопець подумати, що нема де ночувати, як виходить з лісу вродлива жінка й просить до себе:

      – Я маю багато волів. Якщо мене захочеш, то я хоч зараз згодна виходити за тебе заміж.

      Пішов дивитися на її воли, а то ведмеді. Як не кинуться на нього, а він лише рукою махнув – і всі лежать неживі.

      Входить до її палацу і каже:

      – Ой, що то за воли! Я за одним махом усіх повбивав.

      – Як ти такий сильний, – каже вона, – то будеш моїм чоловіком. Але спочатку подивися на моїх собак.

      Пішов дивитися на собак, а то сорок вовків. Він як махнув рукою – всі сорок трупом лежать.

      – Добре, – каже вона. – Коли ти такий сміливий і сильний, то будь моїм чоловіком.

      Вийшла вона надвір і переговорила з його мамою, що нічого не боїться хлопець. Сама не знає, що вчинити.

      – Знаєш що? – каже стара. – Виймемо йому очі. Але головне якось перснем заволодіти, аби силу втратив.

      Входить чарівниця до хати і каже:

      – Перед весіллям треба жениха купати.

      Нагріла води. Він роздягнувся, скинув з руки перстень, а його мати хапнула той перстень і каже:

      – А тепер я зроблю з тобою, що сама схочу!

      Чарівниця питає:

      – Що з ним вчинимо?

      – Виймемо очі й кинемо голого за пліт.

      Кинули чарівниці хлопця за пліт на оболонь, де його кінь пасся. Як побачив кінь, що таке сталося з його другом, підбіг і каже:

      – Сідай якнайскоріше, бо вони вже здогадалися й радяться спекти тебе в печі.

      Викарабкався він на коня, й той завіз його далеко-далеко. Скинув під старим високим хрестом і ліг поруч відпочивати. Він заснув, але опівночі чує, що його будить кінь. А то прилетіло три круки. Один сів на лівий бік перехрестя, другий – на правий, а найстарший – на вершечок.

      Чує: говорять між собою.

      Перший каже:

      – Село вимирає, бо води нема.

      Другий каже:

      – Я сам таке зробив. Я копитом заткав джерело. Якби хтось з них взяв сирового полотна, зліз у криницю, відкрив ним нору, то вода знову була б.

      Третій:

      – Я чув, що цісарева донька дуже хвора: зсохла на тріску. Вона гуляла в парку і плюнула на доріжку, а жаба прискакала і ту слину злизала. Жаба тепер живе під підлогою її кімнати й чекає смерті царівни. Треба ту жабу зловити, розрізати, дати крові з неї напитися дочці цісаревій, а в м’ясі скупати, і одужає.

      – А ще що в світі діється?

      – Знаю, що мати синові очі вибрала.

      – Якби він дійшов на світанку до Дунаю, то буде така вода текти, що хто би в ній не вмив очі – стане видючим.

      Знялися з хреста три круки й полетіли. А кінь питає:

      – Все чув?

      – Чув. Але як я зможу дійти до ранку до Дунаю?

      – Сідай швидше й поїдемо.

      На світанку були вони на березі Дунаю. Промив очі, кінь питає:

      – Бачиш?

      – Як крізь товсте скло.

      – Вмивай ще раз.

      За другим разом побачив ліпше, а за третім – повернувся зір.

      – А тепер куди поїдемо?

      – Поїдемо до того села, що без води вимирає. Може, хоч який одяг дадуть, бо я голий.

      Доїхали до села, а біля криниці сидить старий дід і плаче.

      – Дайте, дідусю, води!

      – Де ж я тобі візьму, дитино? Одна-єдина криниця була – та й та пересохла. Люди мруть без води, худоба гине.

      – Дайте мені якесь вбрання, драбину, сирового полотна, і будемо мати воду.

      Приніс дід все, що просив хлопець. Зліз він драбиною у криницю,