Іван Котляревський. Т. М. Панасенко

корпуса войск». Котляревський виявив хоробрість і мужність у багатьох операціях воєнної кампанії – при облозі і здобутті Бендер, у боях за Ізмаїл. Відзначився він також у переговорах з буджацькими татарами[2], переконавши їх не чинити опору російським військам і мирно приєднатися до Росії. Але в таких сухих фразах не можна викласти всі факти служби Івана Петровича. Завдяки його дипломатичному хисту сорок тисяч татарських кіннотників перейшли на бік російського війська. Під час облоги Ізмаїла він, штабний офіцер, не вагаючись, прийняв на себе командування батальйоном і повів солдатів в атаку. Бендери здалися росіянам без жодного пострілу тільки завдяки майстерно розіграній за сценарієм Котляревського виставі «прибуття підкріплення». За бойові заслуги Іван Петрович Котляревський двічі був «удостоен монаршего благоволения», тобто письмової подяки від самого царя. За вміле виконання складного дипломатичного доручення його було нагороджено орденом Анни. Про ретельність виконання службових обов'язків та різних доручень свідчить і те, що Котляревський за час перебування у війську від кадета дійшов до штабс-капітана.[3]

      Примечания

      1

      Молодий дворянин на військовій службі в солдатському чині.

      2

      Одна з ногайських орд, що кочували між гирлами Дністра та Дунаю, довгі століття перебували у залежності від Кримського ханства й Туреччини.

      3

      Одне із середніх офіцерських звань в російській армії.

2

Одна з ногайських орд, що кочували між гирлами Дністра та Дунаю, довгі століття перебували у залежності від Кримського ханства й Туреччини.

3

Одне із середніх офіцерських звань в російській армії.