Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник). Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

а всі інші філософські системи трактувалися як мудрування від лукавого; студенти ж новоствореного відділення мали право цікавитися не лише Марксом і Енгельсом, а й Кантом, Гегелем, Берґсоном, Теном, Кроче та багатьма іншими світовими мудрецями, не боячись при тому всюдисущих інформаториів. Молоді любомудри дискутували й сперечалися в гуртожитській кімнаті на Пушкінській, а оскільки в тому гуртожитку мешкав і я, то внадився ходити до їхньої кімнати на вечірні дискусії, слухати суперечки, дізнаватися нове, а згодом і самому брати участь у розмовах.

      У тій оселі юних філософів я познайомився з Михайлом і швидко з ним зблизився. Чому саме з ним, адже всі хлопці були начитані й комунікабельні? Певне, звабила мене Михайлова, як би це визначити одним словом, натуральність. У дискусіях він ніколи не видумував себе самого, не позував, свої міркування викладав так просто, ніби ділився враженнями від мандрівок, не обстоював недоведених факгів, зізнавався в помилках, й не було такого випадку, щоб захищав думку, в правдивості якої не переконався сам.

      А ще мав він відкрите кругловиде обличчя з високим чолом, що добиралося майже до тімені й толочило по дорозі зрідле чорняве волосся; його очі світилися добром і спокоєм – інколи мені здавалося, що вони самі ніяковіють від власної доброти; однак варто було початися розмові про літературу чи філософію, як погляд його тужавів, ніби холоднів і намагався проникнути у власну пам'ять, щоб зачерпнути звідти набутої раніше інформації, потрібної для підтримання дискусій. Під час розмов Михайло відчужувався від сшврозмовників, стаючи їхнім опонентом, а деколи і вчителем, – я завжди захоплювався глибиною його знань. Товариство тоді вмить ділилося на два табори, в одному з яких перебував тільки Михайло, підкоряючи своєю логікою численну групу опонентів.

      Не всяк ризикував змагатися з Михайлом, і я теж у гурті не вступав з ним у полеміку, коли з якимись постулатами не був згоден, та ми часто продовжували розмову, залишаючись сам на сам, й він не раз визнавав мою правоту. Та коли я зачіпав політичну тему, а це для мене було надто важливе, бо як я вже вибрав собі його за приятеля, то мусив переконатися у засадах його світогляду, – тоді він замовкав, окидав мене начебто збайдужілим поглядом і звертав розмову на щось інше. Я, звичайно, ні разу не запідозрив, що він мене остерігається, такого й на мить допустити не міг, і вирішив для себе, що Михайло готується в жерці чистої науки, ні на крихту не зв'язаної з політикою.

      Й набагато пізніше, коли я вже видав кілька романів, а Михайло працював на заводі кінескопів психологом праці, ми випадково зустрілися над морем у Коктебелі, де я відпочивав, тоді він просто-таки приголомшив мене відвертою розмовою про найболючіше – про зневолення України, про землю ірреденту та про негайну потребу жертовної боротьби за незалежність.

      Їх двоє йшло вздовж берега від будинку Волошина в напрямку Карадагу з рюкзаками за плечами, в спортивному одязі, двоє засмаглих і бадьорих. Побачивши мене, розімлілого на пляжі, загалайкали, зрадівши