Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник). Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

які тими путівцями ходять і нахабно не вступаються мені з дороги: слідчі, донощики, злочинці-психіатри… То чи ж я є вільним у своїй державі і чи не мають мене долати сумніви? Я хотів у нашу незалежну політику увійти не в арештантській робі, а в білих рукавичках – так думалося мені, в'язневі, який вийшов на свободу. І що побачив: нинішні політики й наміру не мають одягати на руки рукавички, а що забруднюватися я більше не хотів, то змінив спосіб своєї діяльності, яка дозволяє мені висловлювати віру й зневіру».

      «І таким чином залишаєшся в білих рукавичках?» – спитав я.

      Михайло довго мовчав, немов продумував сказане: чи, бува, не видумує собі самовиправдання й чи переконаний у незаперечності того, що мовив; потім глянув на свій рукопис, який лежав розгорнутий біля мене на матраці, й сказав:

      «Не знаю, чи тобі цікаво те читати, але там я натуральний. А в житті трохи інакший».

      «Я щойно дочитав до того місця, де ти згадуєш про смерть свого батька, – промовив я. – Не хотів би дізнаватися про це з написаного, краще розкажи… То неправда, Михаиле, ніби на письмі автор стає натуральнішим, ніж у житті. Навпаки, кожен письменник себе додумує, створюючи свій образ таким, яким хотів би його бачити».

      «Може, й так, – відказав Михайло. – Але те, що зараз тобі скажу, здається, не записав – воно аж тепер прийшло на гадку… Сталося трагічне провалля в історії нашого народу за останнє століття. Ми знаємо наших дідів і дітей якоюсь мірою. А батьків не знаємо, вони були знищені в розквіті сил: розстріляні, розірвані гранатами, ув'язнені й знищені в концтаборах, а ще налякані, розкаяні, відступлені. Хто скаже, що вони могли зробити для України? А якими стали ми без батьків, а якими стануть наші діти без дідусів? Я ж то мав незабутнього діда Максима».

      Кінець травня 1938 року, розмаяний, розбуяний зеленню і цвітінням, ураз зчорнів від смерчу, що розпачливою піснею прилетів у Галичину раніше газет і радіопередач на детекторних і лампових приймачах; траурна пісня, невідомо ким умить складена, яким бардом виспівана, на яких інструментах озвучена, прорицала над полями, селами, пасовиськами, прошила, немов ядучий дим, ліси й діброви, весь край заголосив тією піснею, що випливала з уст неусвідомлено стривожених пастушків, з гуртів зажурених молодиць біля перелазів, зі сцен просвітянських читалень.

      І ридма заплакала вся осиротіла галицька земля.

      Прийшла вістка з Роттердаму —

      Вивісили чорну фану;

      Прийшла вістка із чужини:

      Вбили вождя України…

      У безнадії поник тоді вражений цим голосінням керівник Ходорівської повітової екзекутиви ОУН адвокат Максим Безрідний і видихнув із себе струджене зітхання, схоже на останній подих:

      «Пропало все… Не встане більше Україна».

      І обізвався на те Максимів син Остап, який лише на одну ніч вийшов із позадністрянських лісів, полишивши свою боївку, щоб принести батькові докладну звістку про вбивство Євгена Коновальця у Роттердамі:

      «Неправда