На брата брат. Юрій Мушкетик

ще й грамотненький, і ту свою грамотність користає на всю силу. Розчовпає будь-яку справу, розплутає будь-який клубок. Матвій на десять років старший Федори, але різниці в роках майже не помітно: виглядає молодо, свіжо, надто молоді в нього очі, та ще й добрі, ось це Федора відмітила давно. Матвій вельми поціновує Федору, особливо її шляхетність; все оце: постільні лиштви, змиті дитячі голівки, шаплики з літеплом щосуботи, у які спочатку лінувався лізти, а тепер купається залюбки, занавіски на вікнах, канупер, ласкавець, любисток, лаплахи в кухлях відповідно до пори року, урочистість і побожність у свята – від неї, з попового дому; з нею мовби ступив на вищий щабель життя. Матвій вельми вдячний їй за це, пишається малжонкою, палко її кохає, дякує Богові та долі, що послали йому таку дружину, і трохи, в імлистій, притемненій глибині боїться якогось перестріту, чогось невідомого – аби не довелося платити чимось надто великим за це щастя. З Федорою змінився увесь триб Матвієвого життя, зникла колишня дрібна ощадливість, яка межувала з скнарістю, Федора його переконала, що вони можуть жити в достатку, не шикуючи, але й не відрізаючи від кожного шматка, інакше навіщо й живуть, на той світ з собою нічого не візьмеш, а дітям вже є що залишити.

      Двічі Катеринка засинала на плечі, двічі клав у ліжечко, й вона прокидалася, починала пхикати, врешті заснула. Укутав її маленьким ліжничком, попідтикав його, роздягнувся, ліг у ліжко… Федора вже спала. Він не одважився будити її. Почалапав у куток і дмухнув на лампаду.

      Прокинувся не знати від чого. Мацнув рукою – Федори поруч не було. Повернув голову праворуч – кімната була затоплена місячною повінню, місячне сяйво потоками лилося у вікно, і в тому зеленому сяйві стояла біля вікна висока гнучка постать. То була Федора – гола, руками обійняла себе за плечі, місячне сяйво струменіло по ній, а вона похитувалася з боку на бік. Матвій хотів окликнути її й боявся, дихав важко, підвівся, доторкнувся долонями до гарячих плечей.

      – Чого ти?

      Вона затремтіла й похлинулася плачем:

      – Тужно мені…

      – Ну… чого тобі тужно, мила?

      – Не знаю… Тужно…

      Знала. Іншого життя хотіла, інших рук на плечі.

      – Нікому не тужно, а тобі… Пройде, – і гладив плечі, стан… – А сорочка де?

      – Блохи…

      Вже не дошукувався правди, пестив і повісив Федорі на шию намисто з галагузьких перлів, а по тому кохав спрагло, палко, грубо, вона ж ледь відповідала, але йому вистачало й того.

      Наступного дня, з самого ранку, шаткували капусту – Матвій поспішав запорати господарські справи, адже по кількох днях мав від'їхати до Чигирина, до канцелярії, п'ять вигострених до жаскості ножів змагалися з п'ятьма не менш гострими жіночими язиками – два язики дружин підсусідків і три підпомічників, Федора подавала напівсухий, у сніпках кріп, яблука: вимочені в капусті, вони тугі й запахущі, й аж п'янкі, і керувала всім; дарма що городяночка, вміла майже все і всьому давала лад. Нагиналася