Мазепа. Д. В. Журавлев

навіть дрібної старшини. Наприклад, такий собі Семен Вакулович, звичайний козак, почав свою кар'єру мірошником на одному з пирятинських млинів, а завершив її значним землевласником і довголітнім пирятинським сотником (з 1696-го аж до 1718 року). Такі приклади були не поодинокі. Справді, наприкінці XVII століття на Гетьманщині з'являється чимало нових великих землевласників, людей здебільшого без військових заслуг. Саме їх мав на увазі запорозький кошовий отаман Іван Гусак, який писав Мазепі: «Чуємо про таких, в яких і батьки підданих не держали, а вони держать і не знають, що з бідними підданими своїми чинити».

      Вивчаючи історію великого землеволодіння на Лівобережній Україні в кінці XVII – на початку XVIII століття, не можна не помітити ще одне дуже цікаве явище – пересування основних центрів землеволодіння і торговельно-промислової діяльності старшинської верхівки з південних полків Гетьманщини у північний регіон. Починаючи з 80-х років XVII століття великі землевласники південного Лівобережжя (Полтавщини, Переяславщини) або цілком переносять свою господарську діяльність на північ, або, залишаючи за собою південні володіння, купують маєтки і на півночі Гетьманщини, особливо в Стародуб-ському полку. Так, з давніх-давен маєтки шляхетсько-старшинської родини Сулимів були в Переяславському і Київському полках. Однак Федір Сулима і його син Іван за гетьманування Самойловича і Мазепи здобули значні володіння ще й у Стародубському полку. Василь Кочубей, володіючи маєтками в Полтавському полку, придбав землі у Ніжинському та Стародубському полках. Так само робив рід Гамаліїв та інші представники вищої старшини.

      Що ж приваблювало старшину на північ Гетьманщини? Насамперед те, що північне Лівобережжя, відносно слабко освоєне за часів Речі Посполитої, мало багато різних ресурсів та особливо сприятливі умови для торговельно-промислової діяльності. Сулими, Кочубеї, Гамалії, Ломиковські, Орлики будували там млини, буди, гути, рудні, активно займалися торговельними та фінансовими операціями.

      І ще про одну причину господарського інтересу старшини до півночі Лівобережжя. У південних полках завжди було неспокійно: часті татарські напади, військові походи російсько-українського війська кінця XVII століття, нарешті, нерідкі повстання – усе це примушувало старшину звертати особливу увагу на північні – «смирнейшие» полки.

      Правовий характер старшинського землеволодіння яскраво визначено, наприклад, в «універсалі» генерального осавула Андрія Гамалії, виданому в 1689 році. У ньому (характерно, що форму державного правового акта вжито в приватноправовому, за своєю суттю, документі) Гамалія, немов маленький гетьман, дозволяє «нашому підданому Івану Стеблівському в нашем же селе Серединой Буде пофундовать греблю его власним коштом», застерігаючи, «абы в обираню мерки [податку з млина. – Д. Ж.] ни жадного не чинил ущербку». Так генеральний осавул ненав'язливо узурпував право давати дозвіл на побудову млина, яке належало гетьманській владі. Цей факт є гарною ілюстрацією