.

Усе зрозуміло: негрів можна мочити безкарно.

      Розділ 18

      Список Джека:

      Джордж Єлбертон, чоловік, чорний, Саут-Біч, № 9781; Леонард Тімоті Бідвелл, чоловік, чорний, Саут-Дюкенс № 10062; Дейл Вільям Прітчфорд, чоловік, чорний, Саут-Норманді № 8211.

      Тимчасовим напарником Джека став сержант Кел Дентон, колишній наглядач у в’язниці штату Техас.

      До негритянських районів вони попрямували машиною Дентона, по радіо вже крутили якийсь джазець про «Бійню у “Нічній сові”». Дентон не замовкав – усе триндів про цього Леонарда Бідвелла, який, виявляється, виступав у другій напівсередній вазі, і Дентон бачив, як він всі десять раундів протримався проти Кіда Ґелівана, а це вам не іграшки! Джек не міг припинити думати про втрачену нагоду повернутися до Відділу боротьби з наркотиками: Боббі Індж та Крістін Берджерон накивали п’ятами, в інших хлопців із команди теж ніяких зачіпок не з’явилося. Фото оргій – вони були по-своєму прекрасні. Але йому зіпсували все розслідування якісь вилупки, які грохнули шістьох осіб заради пари сотень баксів. Він досі відчував на язику смак скотчу, а в голові відлунювали слова Сіда Гадженса: «Секрети є в усіх…»

      Спершу вони вийшли на своїх нишпорок – і на Дентонових, і на його власних. Стійки для чищення взуття і більярдні, перукарні, церкви – усюди є свої люди, яким можна сунути в долоню банкноту і яких можна залякати або просто поговорити.

      Вони промоталися негритянським кварталом чотири години, але ніякої конкретики так і не отримали: якісь пацани на фіолетовому «меркурії» їздили, квасили дешеве бухло, потроху розбишачили, але імен ніхто так і не назвав. Отже, довелося повертатися до списку.

      Саут-Біч № 9781 – хижка, вкрита рубероїдом, перед будинком стояв фіолетовий «меркурій». Без коліс, іржавий міст втонув у траві. Дентон припаркувався.

      – Може, вони так собі хочуть алібі забезпечити? Роззули автівку після нальоту на «Нічну сову», аби ми подумали, що вони нікуди нею не могли поїхати.

      Джек похитав головою.

      – Дивись, трава обплела гальмівні накладки. Ні, ця колимага минулої ночі до Голлівуду точно не їздила.

      – Думаєш?

      – Зуб даю.

      – Ти впевнений?

      – Упевнений.

      Дентон попрямував на Саут-Дюкенс – там виявилася іще одна вкрита рубероїдом халупа. Біля будинку стояв фіолетовий «меркурій» – блискучі довгасті опуклості продовжували крила, стояли нові бризковики, на капоті красувалася табличка із написом «Фіолетові язичники». Вони піднялися на ґанок і натрапили на величезну боксерську грушу.

      – А ось і твій боксер, – сказав Джек.

      Дентон посміхнувся; Джек підійшов ближче й натиснув кнопку дзвінка. Ізсередини загавкав пес – судячи з голосу, то був справжнісінький монстр. Дентон стояв трохи осторонь, одночасно стежачи за подвір’ям і за тротуаром.

      Двері відчинилися: на порозі жилавий чорношкірий хлопець тримав за нашийник величезного мастіфа. Собака гарчав.

      – Це