Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Читать онлайн.
Название Мир хатам, війна палацам
Автор произведения Юрій Смолич
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-4231-6



Скачать книгу

на позиції, агітацію за те, щоб на позиції не йти, а залишатися тут, у Києві, оголосивши себе полком гарнізонного постою – для оборони столиці рідної неньки. Полк прибрав собі найменування – «Перший український полк імені гетьмана Богдана Хмельницького».

      – Чудово! – схвалив Шептицький блискучу ініціативу Грушевського. – Але чому – імені Богдана Хмельницького? Чи пан професор змінив свою думку? Адже в своїх наукових студіях пан професор плямує гетьмана зрадником за те, що приєднав Україну до Росії? Поправніше було б найменувати полк іменем гетьмана Мазепи, що є символом самостійності України!

      – Це було б зовсім не політично, любий графе! Потрібно обманити підозрілість Тимчасового уряду! Я так і аргументував перед паном Гучковим: першому ж українському полкові ми дамо ім'я Богдана, щоб засвідчити наше прагнення єдності з Росією.

      Шептицький терпляче ковтнув шпильку – він був дипломат і готував добре віддячення. Він похилив голову:

      – Нехай буде Богдана Хмельницького. Бог у поміч!

      Потім Шептицький підняв руку і сотворив хресне знамення:

      – Слава Богові, слава Україні, слава українському лицарству!

      – Амінь! – чемно похилив голову і Грушевський.

      – Для дальшої консультації в усіх військових справах, а також для контакту поміж нами щодо цього, наколи нас роз'єднають фронти, рекомендую увазі пана професора певну і тямущу людину: Мельник Андрій, чотар легіону СС.

      Андрій Мельник, чотар легіону «Січових стрільців», до війни був молодшим управителем маєтків графа Шептицького на галицьких землях.

      – Гаразд, – погодився Грушевський, – постараюсь визволити його з таборів. Графу відомо, в якому саме табору перебуває нині чотар Мельник?

      – Він не перебуває в таборі, він не в полоні, він воює в лавах січовиків ще й сьогодні.

      Грушевський подивився на Шептицького непорозуміло.

      – Вибачайте, графе, тоді мені незрозуміло, яким чином чотар Мельник може бути консультантом при мені, раз він перебуває по той бік фронту, в лавах австрійської армії?

      – О! – недбало відказав Шептицький. – Коли це потрібно, чотар Мельник завтра ж передасться в полон, і ви матимете змогу його з полону визволити. Не сушіть собі цим голови, пане професоре, то вже моя справа – комунікації через фронт.

      Шептицький відхилився в кріслі і втомлено прикрив повіками очі. Аж тепер – вперше за всю довгу розмову – Грушевський помітив, який втомлений і який вже старий митрополит галицький. Та Шептицький сидів замружившись лише одну хвилину. За хвилину він широко розтулив очі, але глянув не на Грушевського, а просто перед собою.

      Просто перед Шептицьким було вікно. Крони каштанів кучугурились перед ним, і були вони в цю чудову пору рясно вкриті стрімкими білими свічками цвіту.

      – Яка ліпота! – проказав він мрійливо. – Коли справу нашу буде завершено, коли сонце державності засяє над українською землею по обидва береги Збруча, коли український