Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

нашу державу! Бог опікується нами, пане професоре! Сили небесні допомагають нам у наших заходах!

      Графиня Гагаріна знову кинула злющим поглядом на свого святого патрона. Знавши добре кілька європейських мов, і навіть російську, стара ханжа аж нічогісінько не могла второпати по-українському. А зрозуміти розмову їй було конче потрібно не тільки через звичайну жіноцьку цікавість, а ще й з прямого обов'язку: святобожність та цілковитий відхід від мирських справ не перешкоджали їй, давній англоманці, служити інтересам англійської розвідки.

      Втім, митрополитові це було відомо, і, розуміючи, що розмова переходить у конфіденціальний план, він кинув ласкаво обом своїм тілоохоронницям:

      – Ви можете йти і відпочити, діти мої. Христос з вами!

      Кинувши отруйний погляд змії, святобожа мегера, а з нею й тихий янгол-хранитель, черниця-князівна, вийшли з кабінету геть.

      2

      Коли двері причинились і Грушевський з Шептицьким залишились вдвох, Грушевський мовив не без єхидства:

      – Маєте рацію, графе! Сили небесні, вашими молитвами, звичайно, допомагатимуть, однак сили земні чинять шалений опір.

      – Хто? – коротко запитав Шептицький. – Тимчасовий уряд?

      – З Тимчасовим урядом ми знайдемо спільну мову, особливо якщо й надалі відіграватиме в ньому провідну роль добродій Мілюков. Однак є ще сили, які претендують на владу на нашій українській землі.

      – Прошу точніше, пане професоре?

      – Наприклад, робітники, ваша мосць. Либонь, ви – з вашого багатогранного життєвого досвіду – добре знайомі з цією соціальною категорією?

      Грушевський з насолодою підпустив Шептицькому цю шпильку. Він натякав на повстання строкових у карпатських маєтках графа Шептицького, що відбулося перед війною і було придушене силою австрійської зброї. Він мав на увазі також страйк на львівській паперовій фабриці «Біблос», який завдав ще більше клопоту: адже графу, власникові фабрики, треба було придушувати страйк так хитро, щоб не відсахнути страйкарі від віри, яку поширював і зміцнював митрополит.

      Шептицький кліпнув недобрим оком на Грушевського: шпильку він прийняв – у двобою всі засоби добрі.

      – Робітники на Україні мітингують під гаслом «Нехай живуть Ради!» – пирхнув Грушевський. – Точнісінько, як у Петрограді, що, сподіваюсь, не проминуло вашої уваги?

      – Ах, он воно що! – спокійно мовив Шептицький. – Але ж, любий пане професоре, утворений вашими наполегливими стараннями найвищий орган відродження української нації прибрав надзвичайно вдалої назви: Центральна Рада! Рада – я підкреслюю. По-російському це й означає «совіт». «Да здравствуют Советы!» – «Хай живуть Ради!», отже, і «Центральна Рада» – насамперед! Мої компліменти вам, шановний пане професоре! З-під вашого пера завжди йшли в життя слова мудрі і далекоглядні.

      – Ах, облиште!.. – буркнув Грушевський. Він і на старості літ ніяковів, коли його улещували компліментами.

      – Як