Хрест: постбіблійний детектив. Василь Базів

до лікарні. Він знав, що робити, коли б’є струмом. Усе-таки технікум електрифікації сільського господарства закінчив.

      Лікарі Ваню врятували. Казали – добре, що швидко привіз. Він полежав два тижні і вийшов на роботу. Наче нічого не трапилося. Тільки коли завважував у дворі райкому інструктора Харкавого, ховався за машину. А досягнення тієї самої електрифікації Пашу не зупинило. Електрифікація мінус хрести – ось, товаришу Ленін, нова формула комунізму.

      Паша не раз замислювався скептично про цю незбагненну мудрість вождя. Комунізм – це електрифікація плюс радянська влада. А чому не газифікація? Чи не менш важлива меліорація та іригація? І де серед доданків роль партії, якщо це така вичерпна сума – аж сам комунізм? Паша полюбляв отак критично поміркувати про життєдайну глибину марксизму-ленінізму. Але тільки поміркувати. І від нічого робити.

      Власне, так і було, коли він наступної ночі знову пішов на полювання до сусідського городу. Тепер його, випускника технікуму стаціонарно та інституту заочно, не обдуриш. Спочатку він акуратно перерізав дріт і почав ховати його кінці у траві – хай би зранку, коли почне той Рубльов шукати свою скульптуру, наступив. Ото його й смальне. Щоб знав, як на людей струм запускати.

      І щойно Паша нагнувся, як відчув, що на його спину звалився непомірний тягар. Неначе прибило до землі. Він пробував підвестися, але куди там. Бракувало сил, щоб протистояти. А захисник не гавкав – лише гарчав, що мороз таки побіг по шкірі. У пітьмі блиснули очі. У собак вони так блищать уночі, що лише від цього можна у штани наробити.

      То був Бальтазарів ротвейлер, який так і називався – Чорний. Наймудріший, найблагородніший і найсильніший із собак. Він стояв над завмерлим від страху чортом із райкому і дивився йому просто в очі. Наукою доведено, що такого проникливого і грізного в момент боротьби погляду не має жодна тварина. Погляду цієї породи досить, щоб паралізувати волю будь-якої живої істоти. Одного лише погляду.

      Але Чорний не став убивати вже паралізованого від страху Пашу, хоча паща цієї тварини силою 12 атмосфер могла одним захватом перегризти горло такій нікчемі, як ця ница двонога, людиноподібна звірина. Цього бойового й вірного друга людини можна безпечно випускати проти тигра, а тут отаке гидке бидло валялося під ногами і смерділо холодним потом впереміш із гарячою сечею. Ротвейлер лише ляснув його зі всього розмаху по морді лапою. З очей посипалися іскри. За мить до, здавалося, неминучої кончини Чорний чомусь прийняв рішення про пощаду. Може, спрацювало те, що, живучи в селі, серед людей та з людьми, цей мудрий і благородний звір ще ніколи нікого не вкусив. За вдачею та вихованням він був добрим. Може, аж занадто, щоб із такою м’якою вдачею жити серед таких злих тварин, як люди.

      Коли Паша вийшов з нокаута й отямився, Чорного над ним уже не було. Сліди від його ляпаса засохли чорною кров’ю. Мокрі штани Паша навіть не став прати. Від них нестерпно смерділо. Просто викинув у канаву. А от довгий і глибокий шрам на правій щоці лишився.

      Андрійко на колгоспний тік просто