Бій під Крутами. 1918. Ю. В. Сорока

т не знав і не знає ідеалу, тож завжди той чи інший народ, утворюючи інститут державної влади, припускається помилок, які потім доводиться долати за допомогою титанічних зусиль. Не уникли таких помилок і творці Української Народної Республіки. Надто мало досвіду державотворення було у тих людей. Надто грандіозним було завдання поновити українську державність, зруйновану Російською імперією ще у XVIII сторіччі. Будувати завжди безмірно важче, значно легше руйнувати й осуджувати. Та все ж мусимо зауважити: усі, хто осуджував, були сторонніми спостерігачами, порядними або непорядними арбітрами давніх подій. Однак не сторонні спостерігачі, котрі беруться виносити вирок істинним борцям за незалежність, є творцями історії. Такими творцями є ті, хто, незважаючи на обставини, стає на захист Батьківщини і до останнього виконує свій обов'язок.

      У нашій книзі мова піде про знаменитий за своєю трагічністю і героїзмом бій під Крутами. Не буде перебільшенням сказати, що цей бій, а також значення, яке він мав у боротьбі за незалежність України, посідають одне з чільних місць у новітній історії Української держави. Знаходили «Крутянські Фермопіли» відголосок у працях істориків, публіцистів, політологів, а також письменників і поетів. Про трагічні події початку 1918 року створено сотні полум'яних поетичних рядків, а славетний український поет Павло Тичина закарбував їх на скрижалях народної пам'яті:

      На Аскольдовій могилі

      Поховали їх —

      Тридцять мучнів українців,

      Славних, молодих…

      На Аскольдовій могилі

      Український цвіт! —

      По кривавій по дорозі

      Нам іти у світ.

      На кого посміла знятись

      Зрадника рука? —

      Квітне сонце, грає вітер

      І Дніпро-ріка…

      На кого завзявся Каїн?

      Боже, покарай! —

      Понад все вони любили

      Свій коханий край.

      Вмерли в Новім Заповіті

      З славою святих. —

      На Аскольдовій могилі

      Поховали їх.

      Читаючи ці, сповнені душевного болю рядки, мимоволі ставиш перед собою питання: ким же були ті «славні, молоді» люди, смерть яких оспівав поет? За що загинули і які обставини привели їх на Аскольдову могилу у Києві, щоб навіки поховати там, покривши невмирущою славою. Що вчинили вони героїчного, достойного того, щоб перший президент самостійної України Михайло Грушевський назвав їх героями?

      Для того щоб дати відповідь на усі ці питання, спробуємо зібрати докупи різноманітні інформативні джерела, спогади очевидців і судження історіографів, які стосуються подій, що відбулись 29 січня 1918 року на відтинку залізничного шляху між Ніжином і Бахмачем, у районі нікому невідомої станції Крути.

      Слід сказати, що бій під Крутами довгий час був своєрідним табу, темою, яка старанно замовчувалася радянською

      історичною наукою, а після набуття Україною незалежності довгий час обростав міфами і вигадками, що на них багата як зарубіжна, так і вітчизняна історіографія. І лише кілька років тому з'явилися більш-менш справедливі оцінки подій, які відбулись на Чернігівщині 29 січня 1918 року, а у 2006 році навіть було встановлено пам'ятний знак на місці проведення бою. Розпочавши аналіз із ситуації, яка склалась в охопленій революцією, а потім громадянською війною Російській імперії, спробуємо зрозуміти, що ж призвело до падіння Української Народної Республіки, і неупереджено поглянути на один з найбільш трагічних епізодів цього падіння – бій під Крутами.

      Жовтнева революція 1917 року в Росії, її передумови та перебіг

      Побутує думка, що початок XX сторіччя Російська імперія, у складі якої на той час перебувала Україна, зустріла, демонструючи значне економічне зростання. Так міркувало в той час багато європейських та російських аналітиків. Наприклад, французький економіст Едмон Тері ще в 1914 році заявляв, що коли б Росія розвивалася так само, як між 1900-м і 1912 роками, то, ймовірно, до середини XX сторіччя Російська імперія могла б «домінувати в Європі як у політичному, так і в економічному та фінансовому відношенні».

      Звичайно, було б неправильно заперечувати той факт, що всього за п'ятдесят років свого розвитку капіталізм істотно просунув Росію вперед в економічному, головним чином у промисловому, відношенні, адже усім відомо, що незадовго до початку Першої світової війни Російська імперія посідала п'яте місце у світі (після Франції) за загальним рівнем виробництва промислової продукції. При цьому темпи зростання промисловості Росії в 90-х роках XIX сторіччя і у передвоєнні роки були досить високими. Вищими, ніж, наприклад, у США. І все ж, незважаючи на таку в цілому позитивну динаміку, відставання Росії від передових країн Заходу було досить значним. У першу чергу в індустріальному відношенні. Такий стан справ зберігався і навіть посилювався в перше десятиліття XX сторіччя. Відомий учений, творець періодичної системи елементів Д. І. Менделєєв оцінював відставання Росії, наприклад від США, як десятикратне. А за показниками випуску основних видів