Елла. Рус Пренс

містечка. Світло з вікон виривалось назовні, що, в такий пізній час, робило його ціллю для непроханих гостей. Відповіді на стукіт не надійшло і він, не бажаючи очікувати, знову розгримівся, твердо показуючи намір увійти. На що жіночий голос злісно і без ентузіазму відповів сухим «одну мить».

      В казані кипіло і бурлила дивна коричнева суміш і жінка не мала наміру кинути справу і продовжила помішувати вариво.

      – Вибачте, я шукаю декого. Я гадаю, ви можете мені допомогти.

      Із-за дверей пролунав грубий чоловічий голос і жінці все таки довелось підійти і відімкнути двері, з прагненням прогнати надокучливих гостей.

      – Доброї ночі.

      На порозі стояв чоловік років сорока п’яти з посивілою бородою на підборідді і маленькими, поросячими очима.

      – Чим можу допомогти?

      Жінка мала намір як найшвидше закінчити ромову.

      – Я шукаю декого під ім’ям Джеффрі. Мене повідомили, що саме тут його можу знайти.

      – Це я. Що потрібно?

      – Ви? Тут якась помилка. Я думав, що Джеффрі…

      – Чоловік? – різко перебила жінка, дивлячись співрозмовнику прямісінько у вічі.

      – Постарше… Я думав, що Джеффрі старше на кілька років.

      Перед чоловіком стояла на пів голови вища жінка віком під двадцять п’ять років одягнена більше по чоловічому з короткою, як для дівчини, зачіскою, що не досягало плечей, зі світло-русого кольору волосся.

      – То чим можу допомогти? – нетерпляче запитала Джеффрі.

      – Дозвольте увійти.

      І чоловік, примітивши схвальний кивок, пройшов у будинок, зморщившись від неприємного і різкого запаху, схожого на запах вареної печінки. Жінка замкнула двері, окинувши поглядом трьох озброєних вершників у пітьмі.

      – Так чим можу допомогти? – ще більш сухіше повторила запитання дівчина.

      – Мене звати Рендел Бредфорд, я представляю інтереси лорда Джона Мортона. По моїй інформації ви можете допомогти нам в наших деяких справах, назвем це так.

      – І кого потрібно вбити?

      – Ну чому ви так різко?

      – Рендел, в мене кілька імен, і ім’я «Джеффрі» я використовую лише для одного виду замовлень.

      Рендел присів за стіл, зловивши на собі не схвальний погляд дівчини. В той же мить по кімнаті пробіг білосніжний тхір, пронісшись зі швидкістю вітру, тварина вискочила на стіл на проти чоловіка.

      – Гарний.

      – Це вона.– виправила дівчина. – Сноррі, місце!

      Рендел дістав із сумки три шкіряних мішечків, зі дзвоном кинувши їх на стіл.

      – Мій володар має бажання якомога швидше з вами зустрітись і якщо все те що ми про вас чули виявиться правдою то маленьке замовлення зможе принести вам в десятеро більше золота чим зараз на столі, але потрібно виїхати якомога швидше.

      Жінка поглянула на золото, на Рендела і знову на золото.

      – Мені потрібен час до ранку, приготуватись. Ти і твої солдати можете переночувати в конюшні.

      П’ять вершників проїхали повз дерев’яний частокіл, в’їхавши на територію військового табору. Рендел з Джеффрі пройшли до намету де на них очікував лорд Джон Мортон – чоловік літнього віку із повністю сивим волосся і густою бородою.

      – Так це ви Джеффрі? Несподівано, я гадав, що….

      – Що я чоловік? – уже зі звичною для себе сухістю перервала жінка лорда.

      – Так! Я гадав, що ви чоловік. – спокійно відповів Джон Мортон. – не втомились з дороги?

      – Ні.

      – Гаразд, ну то перейдемо до справи. В десятьох кілометрах від нас знаходиться поселення шахтарів. Мешканці якого не підкорюються закону, нападають на солдатів Його Величності, убивши не один десяток людей. Їхній ватажок, Стівен Пейн, мусить померти, я думаю, це змусить їх піти на поступки і вони зрозуміють, що йти проти мене немає сенсу.

      – У вас тут не одна сотня солдатів, а можливо і не одна тисяча. Взяли б штурмом місто і все.

      – Такий варіант ми розглядали, але там невинні діти і жінки. Я не хочу їхніх жертв, вони стали заручниками ситуації. Місто повністю відрізане від світу: з одного боку оточене гірським масивом, а з і іншого нашими солдатами. Ми могли б узяти місто, як би захотіли. Але варіант зі смертю Стівена виглядає краще .У місті багато невдоволених і після смерті ватажка Рендел, як один із з них, очолив би їх, роз’яснивши, що вони вчиняють не правильно. От такий у нас план.

      – Я зрозуміла. Рендел трішки обмалював ситуацію, і я гадаю, найкращим було б скористатись тим, що він колишній мешканець міста шахтарів, його пропустять до міста під виглядом вашого посланця для переговорів. Рендел пояснив, що це можливо. А я супроводжу його, це найкращий спосіб потрапити до міста. Хочу там все оглянути на власні очі.

      Рендел здивовано дивився на Джеффрі в розкішній сукні ніжно рожевого кольору з відкритим плечима.

      – Так що ви везли в тих ящиках? Я гадав, там зброя.

      – Потрібно бути готовим