Володимир Івасюк. Парасковія Нечаєва

обов’язково був представник райвно, – щоб, бува, не завищили юнакові оцінку.

      Івасюки жили дружно й цікаво. Для них не було особливо складно загітувати своїх колег по роботі, щоб поїхати в Чернівці на концерт чи нову виставу. Домовлялися з водієм якоїсь вантажівки й їхали. Це сьогодні добратися з найдальшого села щодень на роботу до обласного центру чи до столиці досить просто – сідай на маршрутку та їдь! А тоді, наприкінці 50-х – початку 60-х років, рейсовий автобус їздив навіть не до кожного населеного пункту, а повертатися ввечері після концерту в Кіцмань, який всього за 20 кілометрів від Чернівців, можливо було тільки, якщо наперед подбати про транспорт. Володю брали із собою на ці концерти й вистави.

      Івасюки, працюючи вчителями, були активними учасниками вчительського хору, на репетиції часто брали маленького Володю. Саме диригент цього хору Іван Лазарович Ковблик звернув увагу на хлопчика, який зачаровано слухав протягом кількох годин, як співають його батьки та їх колеги. Він перший виявив музичні здібності Володі.

      Якщо можна було б говорити про розподіл напрямків виховання (що, звичайно, дуже умовно!), то батько найперше дбав про інтелектуальне виховання, про цікавий і корисний відпочинок, про книги й платівки, які варто прочитати й послухати, при цьому ненав’язливо й красиво вчив дітей любити свій край, свою рідну пісню, свою мову. Чого варта вже згадувана вище поїздка у музей Стефаника, а далі – в Карпати! А згодом, коли Володя підріс, батько брав його із собою у фольклорні експедиції.

      Мама ж дбала про душевний стан дітей.

      Як згадував Михайло Григорович, вона «привезла на Буковину гарну українську мову», прийняла беззастережно чоловікове українство. Її стосунки з матір’ю чоловіка були коректними й довірливими. Вона, за спогадами Таїсії Василівни Шкуркіної, уникала порожніх розмов і пліток. Це бачили і вбирали в себе діти.

      Як методист обласного інституту вдосконалення вчителів Софія Іванівна виїжджала у відрядження в сільські райони області, іноді – на міжобласні семінари. І звідти писала захоплюючі листи. У відповідь на один із таких листів, у якому мама описувала своє кількаденне перебування в Карпатах, Володя написав, що він ладен по 24 години на добу сидіти на семінарах, лиш би хоч трохи побувати в горах!

      Листи до дітей мама часто писала своєю рідною російською мовою. Тому іноді дивно читати про якісь русофобські настрої в родині Івасюків – такого не було! Згадаймо хоча б Андрія Дементьєва, на вірші якого Володимир написав три пісні, чи Юрія Борисовича Силантьєва – головного диригента естрадно-симфонічного оркестру Центрального телебачення, чи Ларису Маслюк – режисера ЦТ, та Геннадія Зубанова – оператора, з якими Володимир дружив.

      Батьки всіляко сприяли розвитку талантів усіх дітей, адже й Галя, й Оксана також навчалися в музичній школі. Коли сім’я переїхала до Чернівців, батьки без жодних вагань приймали в своїй двокімнатній квартирі на вулиці Богдана Хмельницького весь камерний оркестр