Ліна Костенко. Олег Кудрин

найважливіша «легенда Нашої родини» – «Храми» про діда Михайла. Основи його безсрібницького існування, планку його вимогливості, зверненої на себе, піднято до біблійної – без перебільшення – висоти: «Він був святий. Він жив непогрішимо. / І не за гроші будував свій храм».

                                    Мій дід Михайло був храмостроїтель.

                                    Возводив храми себто цілий вік.

                                    Він був чернець, з дияволом воїтель,

                                    печерник, боговгодний чоловік.

                                    Він був самітник. Дуже був суворий.

                                    Між Богом-чортом душу не двоїв.

                                    І досі поминають у соборах:

                                    храмостроїтель Михаїл6.

      Дуже показовим є оце «душу не двоїв».Одразу ж пригадується Гриць із «Марусі Чурай», роздвоєна душа якого – одна з основних характеристик.

                                    Грицько ж, він міряв не тією міркою.

                                    В житті шукав дорогу не пряму.

                                    Він народився під такою зіркою,

                                    що щось в душі двоїлося йому.

                                    Від того кидавсь берега до того.

                                    Любив достаток і любив пісні.

                                    Це як, скажімо, вірувати в бога

                                    і продавати душу сатані7.

      Так, «від протилежного», двома дзеркальними опозиціями «піснярка Маруся – грошолюб Гриць», «грошолюб Гриць – храмостроїтель дід Михайло», Чурай перетворюється майже на родичку Костенків, принаймні – по духу.

      Моральний камертон Михаїла (не архангела, а діда) і внутрішній погляд прабабусі (згадаємо, що в заголовку – «привид прабаби», тобто натяк на метафізику) – найважливіша частина спадку, залишеного внучці пращурами.

      До шести років Ліна росла здебільшого в Ржищеві: «Мати працювала в Києві, часи були важкі, природно, що вона поїхала народжувати до своєї матері. Потім батьки мене забрали, але часи настали ще важчі, і я знову опинилась у бабусі. І от оце вже була казка»8.

      Але перш ніж перейти до казки, подивимося на поетичні спогади Костенко про те, коли і як вона відчула своє «Я» і навколишній їй світ:

                                    Стоїть у ружах золота колиска.

                                    Блакитні вії хата підніма.

                                    Світ незбагненний здалеку і зблизька.

                                    Початок є. А слова ще нема.

                                    Ще дивен дим, і хата ще казкова,

                                    і ще ніяк нічого ще не звуть.

                                    І

6

Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 177.

7

Костенко Ліна. Маруся Чурай: Іст. роман у віршах. К.: Радянський письменник, 1979. С. 22.

8

Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 124