Знеболювальне і снодійне. Катерина Бабкіна

як горіх чи плід.

      Що тебе надіб’є, чим відгородить від

      краю, де ти король, чарівник і воїн?

      Знаєш, якщо приходиш туди один,

      обов’язково чекає на тебе невтомний кінь,

      а якщо не сам, то буде у тебе син

      або, може, двоє.

      Поки ти ще не взнав нездоланний страх,

      поки ніхто не помер в тебе на руках,

      поки дихання не спинялось від передозу —

      запам’ятай ці сутінки голубі,

      подушку м’яту, заїду на губі:

      все, що в тобі, – залишиться у тобі,

      інше – поза.

      Я там була, і я знаю, про що кажу, —

      чуєш, не вір, не пускай, не здавай межу.

Будь-які дні

      Будь-які дні залишають відбитки на наших з тобою аркушах і долонях.

      Будь-які сни залишаються в пам’яті, як ти говориш, не минають ніколи.

      Будь-які сутінки темні, коли щось велике в небі холоне,

      будь-який ранок світліший за сутінки, коли заледве й вгадуєш колір.

      Будь-який човен плистиме, якщо його на воду спустити,

      а з іншого боку – будь-який човен рано чи пізно, але потоне.

      Будь-який голос, навіть знайомий, часом може заплутати і знітити,

      будь-який шепіт може бути інтимніший бодай на півтону.

      Будь-яке скло прозоре, будь-яке скло також розбивається врешті,

      будь-яке скло облизує море, і з нього виходить потім камінь коштовний,

      і мені, якщо добре подумати, то пасують будь-які мешти.

      І тобі, якщо добре поспати, будь-який день буде довго здаватися добрим.

      Будь-який день має вхід і вихід, і відстань стала від виходу і до входу.

      Будь-який день не затримаєш і не вмовиш, хай що ти їм там говориш,

      а тому не переймайся, чуєш, спускай свій човен на будь-яку воду,

      не переймайся, чуєш, викидай своє бите скло у будь-яке море.

* * *

      Груші від сонця соком налиті.

      Груші як груди – пружні, великі.

      Жовті, як літо, губляться в літі

      дряпані литки, дитячі лікті.

      Іржа роз’їдає велосипеди,

      плавляться в ґрунті глибинні руди.

      Бог розтікається жовтим медом.

      Богові солодко. Він усюди.

* * *

      Пропускаючи в перельотах години вживання протизаплідних ліків,

      будь обережна, собою не легковаж, Оксано.

      Ще ця різниця в часі – я знаю, як в неї хочеться зникнути,

      хочеться в неї витекти, ніби в відкриту рану.

      Бачиш, десь нетривка засмага гарячим медом тебе обмастить,

      десь тихий дощ протече за обшивку орендованої машини —

      у повітряних коридорах Бог розгортає свої риболовецькі снасті,

      відкидаючи тінь непевну на пустельні гори чи зелені долини.

      Хто з вас за ким полює? В нескінченній стрічці твоїх переміщень,

      серед нічних голосів диспетчерів і дотиків випадкових коханців

      простим і логічним здається уникання всіх рішень,

      особливо тих, від яких залежить, що з тобою надалі станеться.

      І за душею, як за обкладинкою паспорта, збираються плани твої, обітниці,

      нісенітниці, сни і сутінки сині кожного з місць