Любомир Гузар. Оксана Климончук

Гузар мав гарну репутацію, адже ніколи не відмовляв у безкоштовній допомозі бідним, за що в Чернівцях його називали «народним лікарем». До речі, він був особистим лікарем письменниці Ольги Кобилянської. Лікував також тих, хто в підпіллі боровся за Україну. Очевидно, зокрема, через це пізніше радянська влада розправилася з Гузарами в Чернівцях…

      Галицькі та чернівецькі Гузари підтримували тісні родинні стосунки. Ольга була хрещеною рідної сестри Блаженнішого Любомира – Марти Гузар.

      Проте з приходом радянської влади чернівецькі Гузари були знищені. За винятком двох старших синів Володимира й Ольги, які виїхали до Франції. Один із них ступив на рідну землю аж через довгих 56 років – уже за часів незалежної України. Інший так і не побачив батьківщини знову.

      Батько Любомира, Ярослав Гузар, народився 26 листопада 1897 року в Станіславові в родині Лева та Вільгельміни (у дівоцтві Гаммер) Гузарів.

      Через два роки народився брат Ярослава, Олександр. Про життя Олександра практично нічого не відомо, крім того, що після навчання у гімназії в Станиславові служив у війську Українських січових стрільців і пропав безвісти.

      У 1909–1915 роках Ярослав Гузар навчався у Станиславівській українській гімназії.

      Австрійський уряд відкрив Українську гімназію у Станиславові у 1905 році на вимогу української громадськості. Десятки випускників гімназії стали провідниками ОУН і УПА. 1939 року радянська влада на місці гімназії відкрила середню школу.

      Під час навчання Ярослав співав у гімназійному хорі та грав у оркестрі.

      Після іспиту зрілості з 1915-го служив старшиною в артилерії в лавах Українських січових стрільців у складі австро-угорської армії, оскільки на той час Західна Україна входила до Австро-Угорської імперії.

      Українські січові стрільці (УСС), або як їх ще називали «усусуси», – українське національне військове формування, яке складалося з добровольців, котрі відгукнулися на заклик Головної української ради 6 серпня 1914 року підтримати Австро-Угорщину в Першій світовій війні, вбачаючи в Російській імперії найбільшу загрозу українському національному рухові. У Маніфесті Головної української ради йшлося: «Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони обов’язалися були – шанувати самостійність України, – і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частею російського народу. Царський уряд відобрав українському народови його найсвятійше право, – право рідної мови. В царській Росії нинішного дня найбільше поневолений – український нарід… Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше виб’є година визволенння України».

      В УСС відбирали за національною ознакою, тобто тих, які відносили