Діамант Раджі=The Rajah’s Diamond. Роберт Луїс Стівенсон

і вже майже проминув Кенсінгтонські садки, як у безлюдному місці між дерев його перестрів генерал.

      – Перепрошую, сер Томас, – вибачився Гаррі, чемно відступаючи вбік, бо генерал стояв просто посередині стежки.

      – Куди це ви йдете? – запитав генерал.

      – Просто гуляю між деревами, – відповів хлопець.

      – З оцим? – крикнув генерал, ударивши ціпком по коробці. – Ви брешете і чудово це знаєте.

      – Сер Томас, – зауважив Гаррі, – я не звик, щоб зі мною розмовляли таким тоном.

      – Ви не розумієте свого становища, – відказав генерал. – Ви слуга, ще й слуга, проти якого я маю найсерйозніші підозри. Звідки мені знати, що у вашому ящику нема столового срібла?

      – У ньому циліндр мого приятеля, – пояснив Гаррі.

      – Дуже добре, – відповів генерал Ванделер. – А я хочу поглянути на циліндр вашого приятеля. У мене, – додав він, похмуро всміхаючись, – надзвичайна цікавість до капелюхів. Гадаю, ви знаєте, що для цього є певні підстави.

      – Сер Томас, перепрошую, я дуже шкодую, – вибачився Гаррі, – але це й справді суто приватна справа.

      Генерал однією рукою грубо схопив Гаррі за плече й замахнувся ціпком, ладний от-от ударити. Гаррі вже вважав себе пропащим, але тієї ж миті небеса подарували йому несподіваного оборонця в особі Чарлі Пендрагона, що доти ховався за деревами.

      – Ну-бо, генерале, притримайте свою руку! – крикнув він. – Це неґречно і навіть не по-джентльменському.

      – Ага! – заревів генерал, повертаючись до нового супротивника. – Містере Пендрагон! Невже, містере Пендрагон, ви гадаєте, що, коли мені трапилось нещастя побратися з вашою сестрою, я маю терпіти цькування і погрози такого розбещеного марнотрата й банкрута, як ви? Моє знайомство з леді Ванделер, сер, відбило в мене всяку охоту бачити решту членів її родини.

      – Невже, генерале Ванделер, вам приверзлося, – відповів Чарлі, – що коли моїй сестрі трапилось нещастя побратися з вами, то вона зразу ж утратила всі права й привілеї леді? На мою думку, сер, цим учинком вона принизила себе дужче, ніж її міг принизити хтось чужий, але для мене вона й далі належить до роду Пендрагонів. Я вважаю за свій обов’язок захищати її від негідних образ, і якби ви навіть десять разів були її чоловіком, я вам не дозволю обмежувати її свободи, не дам силоміць затримати її особистого посланця.

      – Гартлі, що це означає? – запитав генерал. – Містер Пендрагон, здається, такої ж думки, як я. Він теж підозрює, що леді Ванделер якось причетна до циліндра вашого приятеля.

      Чарлі збагнув, що дав непрощенного хука, і заквапився все поправити.

      – Як, сер? – скрикнув він. – Ви кажете, я підозрюю? Я нічого не підозрюю. Але там, де вдаються до насильства й упосліджують слабких, я не можу не втрутитись.

      Проказавши це, він кивнув Гаррі, але хлопець був надто розгублений чи стривожений, щоб той знак зрозуміти.

      – Сер, як мені розуміти вашу поведінку? – запитав Ванделер.

      – Як