Мій друг Франц Йосиф. Петро Лущик

Читать онлайн.
Название Мій друг Франц Йосиф
Автор произведения Петро Лущик
Жанр Исторические детективы
Серия Барви
Издательство Исторические детективы
Год выпуска 2019
isbn



Скачать книгу

на потрібний транспорт.

      – Пусте, пане Пелчинський! – відмахнувся я. – Смію вас запевнити, що з вами дорога проминула майже непомітно. Ви напрочуд приємний попутник!

      – Дякую за приємну оцінку. Сподіваюся, ми ще зобачимось, якщо ви затримаєтесь у Львуві, як і планували.

      – Буду радий новій зустрічі!

      Тим часом слуга відчинив дверцята.

      – Готово, пане! – сказав він.

      Пелчинський востаннє кивнув головою, надягнув невисокий циліндр і покинув салон. Крізь відкриті дверці я зауважив, що слуга поставив валізи попутника не на дорозі, а на тротуарі, чому той зрадів.

      – Куди, пане? – поцікавився слуга. – Просто до намісника?

      – І як ти собі це уявляєш? – відповів я. – У такому вигляді? Стомлений дорогою? Спочатку відпочинок, а вже потім справи.

      – Так, пане! – згодився слуга. – Зволите одразу їхати до вашого маєтку?

      – І бажано швидко!

      Найбільше мені хотілося прийняти ванну і хоча б годинку відпочити, а вже потім зайнятися справами, котрі привели мене до цього міста.

      Будинок, у ворота котрого через деякий час заїжджала наша карета, розташувався на одному з пагорбів, був одноповерховий і, що неабияк важливо, потопав серед фруктових дерев. Я ще не знав, скільки часу мені доведеться затриматися у Лембергу, але у червні провести цей час серед зелених дерев приємніше, аніж просто у кам’яниці на березі річки, що далеко поступається Дунаю, який перетинає Відень.

      Прибуття екіпажу вигнало з будинку двох слуг і управителя. Поки один зі слуг притримував переднього коня, другий тим часом встиг відчинити дверцята карети і висунути сходинку. Я надів на голову циліндр і ступив на землю. До мене одразу ж приступив управитель – низенький повненький чоловічок, з усього видно, поляк.

      – Щасливий вітати вас у Львуві! – досить чистою німецькою мовив він.

      «Поляк!» – відзначив я. Тільки вони за кожної нагоди, а то й без нагоди, не забувають нагадувати іншим, що Лемберг колись належав полякам і звали його саме Львув.

      – Занесіть речі у мої покої і приготуйте теплу ванну! – розпорядився я, бо саме цього мені хотілося найбільше.

      – Ванна уже готова, – відказав управитель. – Коли мені повідомили, що саме сьогодні у Львув прибуває така поважна особа, розпорядився з ночі нагріти воду. Адже я не знав, коли саме ви приїдете.

      Я подивився на управителя іншими очима.

      – Як тебе звати? – поцікавився.

      – Яблонський! – повідомив він. – Янек Яблонський, прошу пана!

      – Тоді веди мене, Янеку Яблонський!

      У супроводі управителя я пройшов до відведених мені кімнат. Взагалі у моєму розпорядженні був увесь будинок і я міг зайняти будь-які кімнати, але ті, що були приготовлені управителем, ніяких заперечень не викликали.

      Коли слуги занесли валізи й плетені ящики, я звелів закликати свого слугу. Він мав гучне ім’я Конрад, походив з Тіроля й ось уже років двадцять вірою і правдою служив у нашій родині. Конраду було майже сорок років, і моє життя проминуло на