Название | Шлях королів |
---|---|
Автор произведения | Брендон Сандерсон |
Жанр | Героическая фантастика |
Серия | Хроніки Буресвітла |
Издательство | Героическая фантастика |
Год выпуска | 2010 |
isbn | 978-617-12-6903-3 |
Горілчані брати престолонаслідника мало цікавили Сета. Він узагалі уникав його, намагаючись триматися ближче до стін, де сиділи барабанники. У повітрі довкола них зі свистом носилися музикузьки – крихітні духи-спрени, які можуть прибирати подоби покручених прозорих стрічок. Коли Сет проходив повз музикантів, ті звернули на нього увагу. Незабаром вони залишать свято разом з іншими паршенді.
Вони не скидалися на ображених, не виглядали злими. Але водночас і збиралися порушити договір, який самі ж підписали всього кілька годин тому. У цьому не було ані найменшої логіки, проте Сет не ставив зайвих запитань.
Ближче до виходу із зали він пройшов уздовж плінтуса, інкрустованого кількома рядами блакитних вогників, що світилися рівним сяйвом. То були сапфіри, заряджені Буресвітлом. Яке блюзнірство! І як у жителів цих земель піднімалася рука використовувати таку святиню просто для освітлення? Ще й гірш од того: ходили чутки, ніби алетійські вчені впритул наблизилися до створення нових Сколкозбройців. Сет дуже сподівався, що то були звичайні хвастощі та намагання видати бажане за дійсне. Бо якби таке сталося, світ змінився б. Найвірогідніше, мешканці всіх країв, від далекої Тайлени й аж до гористого Джа Кеведу, навчали би своїх дітей алетійської.
Що правда, то правда: алеті були великим народом. Навіть крізь чад сп’яніння в них прозирала якась вроджена шляхетність. Їхні високі, статні чоловіки носили темні шовкові сюртуки, що застібалися не на грудях, а з боків та були майстерно розшиті золотом і сріблом. Кожен із них скидався на командувача у парадному мундирі.
Жінки мали ще імпозантніший вигляд. Вони носили пишні шовкові сукні, що облягали стан, а їхні яскраві кольори різко контрастували з темними тонами чоловічого одягу. Лівий рукав сукні обов’язково був довший за правий і повністю вкривав руку. Алетійські уявлення про пристойність були доволі дивні.
Чорне, мовби воронове крило, волосся вгорі було зібране й заколоте шпильками, а нижче спадало або химерним плетивом кіс, або вільними пасмами. У нього нерідко вплітали золоті стрічки й інші прикраси, а також напоєне Буресвітлом коштовне каміння. І що тут скажеш – гарно! Так, нечестиво, але ж і красиво!
Бенкетна зала залишилася позаду. Одразу ж за нею Сет проминув двері, що вели до іншої зали, де