Філософія грошей. Георг Зиммель

що точно так само репрезентована в якомусь іншому об’єкті та місце якої в рамцях нашої системи вартостей не заповнюване нічим іншим; з іншого боку, безумовно заступне; між обома ними рухаються речі з різними ступенями замінності, визначеної згідно з тим, якою мірою вони взагалі замінні, і згідно з тим, якою величиною багатоманітності інших об’єктів вони замінні. Це можна зобразити і так, що в будь-якій речі розрізняють аспект її незамінності й аспект її замінності. Про більшість речей можна сказати – з приводу чого нас, звичайно, часто уводить в оману, з одного боку, перемінність практичних відносин, а, з протилежного – обмеженість і впертість, – що кожен предмет поділяє обидві визначеності; навіть продажне за гроші і замінне на гроші при стараннішому вчуванні [Hinfühlen] все-таки часто мають такі предметні якості, чиї нюанси вартості вповні не можуть бути замінені жодним іншим володінням. Тільки межі нашого практичного світу відзначаються тими явищами, в яких кожна з цих визначеностей нескінченно мала: з одного боку, надзвичайно мізерні за числом вартості, від яких залежить збереження нашого «Я» в його індивідуальній цілості, отже, при яких не йдеться про взаємозамінність; з іншого боку, гроші – абстрагована із речей їх взаємозамінність, – чия абсолютна неіндивідуальність пов’язана з тим, що вони виражають відношення між індивідуальнішим, і то таке, яке завжди залишається тим самим при нескінченній зміні цього індивідуальнішого.

      Ця придатність грошей заміщати будь-яку спеціально визначену господарську вартість – бо їхня сутність пов’язана не з ними, а лише з їх відношенням, в яке може вступати кожна довільна вартість – підтримує безперервність господарського ряду подій. Цей ряд живе мов у ендосмосі та екзосмосі: у виробництві й споживанні благ. Проте це становить лише його матеріал і все ще залишає відкритим питання про безперервність або перервність його форми. Кожне споживання спочатку робить якусь прогалину в сталості певної господарської лінії, а його відношення до виробництва замало врегульоване і забагато полишене на долю випадку, щоб утримувати у неперервності хід цієї лінії. Її можна уявити як ідеальну лінію, яка проводиться через конкретні об’єкти, скажімо, порівнювальну з напрямком променю світла в його відношенні до часток етеру, що коливаються. В плин, що омиває різко відмежовані одна від одної зовнішні речі, скеровує їхні вартісні значення одне в одне, тепер вступають гроші для урівноваження того загрозливого порушення. Віддаючи гроші за певний предмет, який я волію споживати, я вміщаю їх у прогалину руху вартості, яка виникає або, радше, виникла б через моє споживання. Примітивні форми зміни майна, пограбування і подарунок, за своєю ідеєю не допускають цього доповнення безперервності, з ними щоразу призупиняється так би мовити логічний взаємозв’язок у тій ідеальній лінії господарської течії. Тільки обмін еквівалентів спроможний встановити цей взаємозв’язок згідно з принципом, а згідно