Філософія грошей. Георг Зиммель

самим у неї не побільшало б жодної міри «об’єктивності» понад ту, якою вона володіє вже в цілком індивідуальному випадку; адже коли оцінюється певний зміст узагалі замість того, щоб функціонувати суто як задоволення потягу, як насолода, він перебуває на об’єктивній віддалі від нас, яка встановлена низкою предметних визначеностей: перешкодами, необхідною боротьбою, здобутком і втратою, зважуваннями і цінами. Підстава, через яку знов і знов ставиться хибне питання про об’єктивність чи суб’єктивність вартості, є такою: що в розвиненому емпіричному стані ми наперед знаходимо необмежене число об’єктів, які постали такими із чисто уявлюваних причин. Але щойно в нашій свідомості перебуває якийсь готовий об’єкт, то, звісно, йому притаманна вартість, яка, як видається, міститься винятково на боці суб’єкта; перший аспект, з якого я виходив, розташування змістів у ряди буття і вартості, здається просто синонімічним до їх поділу на об’єктивність і суб’єктивність. Щоправда, при цьому не зважають на те, що об’єкт волі як такий є чимось іншим, ніж об’єкт уявлення. Навіть якщо обидва вони дуже добре можуть перебувати в тому самому місті просторового, часового і якісного рядів, жаданий предмет зовсім інакше протистоїть нам, означає для нас щось цілком інше, ніж уявлений об’єкт. Я нагадаю аналогію любові. Людина, яку ми любимо, зовсім не є таким самим утворенням, яке ми уявляємо відповідно до пізнання. При цьому я маю на увазі не відхилення чи фальшування, які, скажімо, привносить афект у пізнавальний образ. Адже цей образ завжди залишається в сфері уявлення і в межах інтелектуальних категорій, бодай як модифікувався їхній зміст. Однак ґрунтовно іншим є спосіб, у який кохана людина є для нас об’єктом, на відміну від інтелектуально уявленої людини; попри всіляку логічну тотожність вона означає для нас щось інше, приблизно так, як мармур Венери Мілоської означає для кристалографа щось інше, ніж для естетика. Так, певний елемент буття, рекогносцирований за певними визначеностями як «один і той самий», може ставати для нас об’єктом у зовсім різні способи: уявлення і бажання. В рамках кожної з цих категорій протиставлення суб’єкта й об’єкта має інші спонуки й інші наслідки, тож тільки спричинюється плутанина, коли практичний стосунок між людиною та її об’єктами ставлять перед тією альтернативою між суб’єктивністю і об’єктивністю, яка може мати значущість лише у сфері інтелектуального уявлення. Бо хоча вартість певного предмета і не об’єктивна в тому самому сенсі, як його колір чи вага, то з цієї причини вона в жодному разі не суб’єктивна у відповідному цій об’єктивності сенсі; така суб’єктивність радше притаманна якомусь забарвленню, яке виникає внаслідок чуттєвої омани, або якійсь якості речі, яку їй приписує хибний висновок, або якомусь буттю, реальність якого навіює нам марновірство. Натомість практичне ставлення до речей витворює цілком інший різновид об’єктивності: через те, що обставини дійсності відтісняють зміст бажання і