Григорій Косинка. Отсутствует

Франка.

      У листопаді 1933 року група українських і російських письменників – Селівановський, Жига, Касаткін, Долматовський, Косинка, Добровольський – зустрілися на Вседонецькому з’їзді письменників. На шахтах були організовані літературні вечори. Косинка читав уривки з свого нового оповідання «Гармонія», над яким саме в цей час працював. По тому подорожували Донбасом, і Косинка зібрав матеріал для твору про життя гірників цього краю.

      Дружині письменника часто доводиться бути першим слухачем і першим критиком. Така місія випала й мені. Я щаслива з того, що першою чула його чарівне слово.

      Писав Григорій здебільшого пізно ввечері або вночі. Написавши кілька сторінок, будив мене й казав: «Слухай-но, Тамаро, як воно виходить?» До зауважень прислухався. «Твоя думка, думка рядового читача, для мене найцінніша», – любив повторювати.

      Одного разу як «рядовий читач» я порадила не давати імен і прізвищ персонажам одного твору, що починалися з однакових складів чи навіть літер. Побачивши першу літеру імені чи прізвища персонажу, вже знаєш, про кого йтиме мова. А якщо літери, а ще гірше склади, однакові – це затримує читання і навіть дратує. «Слушне зауваження», – сказав Григорій Михайлович. У новелі «Циркуль» він змінив прізвище «Ковальчук» на «Забродчук». Прізвище головного персонажу цього оповідання – «Короп».

      Бувало, наступного дня він ненароком почне розмову про читане вночі. Пильно дивиться на мене й слухає. Потім: «Я хотів перевірити, чи ти справді уважно слухала, чи, може, щось говорила спросоння, аби я відчепився». Переконавшись, що не «спросоння», був задоволений. Я, звичайно, знала про його творчі задуми, і знала, над чим саме працює.

      Маю книжечку (окреме видання оповідання «Мати») з дарчим написом: «Зоряному Тамаряті – першому моєму критикові, другові…»

      Через кілька днів після одруження (1924 р.) я зайшла до редакції журналу «Нова громада», де працював Косинка. Григорій Михайлович підвів мене до столу одного з редакторів журналу і сказав: «Подивись, Тамарча, що Олекса Петрович написав на листку настільного календаря». Там було написано: «Одружився Григорій Косинка. Боюся, коли б це не вплинуло на його талант, як це іноді буває з письменниками. Цікаво знати, що то воно буде з Косинки через п’ять, десять років?» Уявляєте, як то було «приємно» мені прочитати отаке…

      Перша збірочка творів Косинки під назвою «На золотих богів» вийшла 1922 року. До речі, це одна з перших збірок української радянської прози. Основні твори – «Політика», «Анкета», «Мати», «За ворітьми», «Товариш Гавриш», «Серце», «Змовини», «Гармонія», «Перевесла» – Косинка написав у період з 1924 по 1934 рік.

      Закінчивши твір, Григорій Михайлович не поспішав друкувати. Відкладе було й скаже: «Тепер нехай полежить, хай охолоне. А трохи згодом ще перечитаю…»

      Косинка дуже вимогливо, прискіпливо ставився до себе. В одній з автобіографій читаємо: «…писав і палив, бо думав і думаю й зараз, коли не можеш дати у творчості силу, рівну найкращим художникам