Максим Рильський. Отсутствует

Якубський несподівано оголосив нову збірку поета «явищем реакційного романтизму»! Тут уже йшлося, по суті, про речі ідеологічні: «поривання всіх зв’язків з дійсністю, симпатія до всього старого, ота сама «світова скорбота», що шукає самотности, сповненої розчаруванням…»

      Якубський демонстрував, що сам він уже ідеологічно «перелаштувався» на новий лад…

      Рильський відреагував на рецензію вчорашнього «майже неокласика» іронічним віршем, що поширювався у літературних колах у списках. Були в ньому й саркастичні строфи:

      Як корячат і ковалят

      (себто – прибічників одіозних критиків В. Коряка і Б. Коваленка. – В. П.)

      Побачивши перед собою,

      Додолу пада літерат, —

      Це означає в ритм з добою.

      А як під лайку, свист і зик

      З несхиленою головою

      Поет прожити хоче вік, —

      Ну, певна річ: не в ритм з добою.

      ……………………

      Нехай живе учений муж,

      Що кличе уперед до бою!

      Нехай накульгує чимдуж

      За Коряком і за добою!

      А ми – ми славимо буйне

      Життя з блакиттю і грозою,

      І як доба нас дожене, —

      То й ми підемо в ритм з добою.

      Заключні рядки вірша свідчили: Максим Рильський зовсім не вважав, що його поетичний корабель пливе «без стерна». Він навіть зухвало дражнив своїх опонентів – мовляв, нехай доба наздоганяє нас, тоді й будемо йти з нею в одному ритмі.

      Календар показував ще тільки початок 1929 року. Дискусії, гумор тоді ще були можливі.

5

      А восени 1929-го почалася історія зі «Спілкою визволення України» (себто – сфабрикованою радянською спецслужбою справою, стратегічною метою якої був розгром української інтелігенції).

      Репресії наздогнали Максима Рильського рівно через рік після того, як у Харкові відбувся показовий процес над обвинуваченими у справі «СВУ». 19 березня 1931 р. (у день народження поета!) чекісти виписали ордер на його арешт, і Рильський опинився у Лук’янівській тюрмі. Звинувачували його в причетності до таємної української контрреволюційної організації, у якій він начебто був одним із керівників «військового відділу». Протоколів допиту підозрюваного в архіві КДБ, де зберігалася справа № 272, не виявлено; натомість, до нас дійшли лише «Автобіографія» М. Рильського, написана ним 23 березня 1931 р., а також низка свідчень («Мої знайомі», «Додаткові свідчення Максима Тадеєвича Рильського» від 30 березня, 1, 4, 8, 9, 17 і 28 квітня)[13].

      До Лук’янівки поета повели під конвоєм із вулиці Бульйонської (нині – Казимира Малевича): там, у будинку № 14 він мешкав із дружиною Катериною Миколаївною, 11-річним пасинком Георгієм та 4-місячним сином Богданом. На допити возили на Інститутську, в приміщення ДПУ. Максим Тадейович добре пам’ятав цей будинок: раніше тут розміщувалася музична школа, в якій викладав Микола Віталійович Лисенко (в домівці композитора Рильський мешкав у свої гімназійні

13

 Документи зі справи 272 уперше опубліковані Нілою Підпалою та Богданом Рильським у журналі «Київ», 1991, № 2 (передрук – у кн. «З трудів і днів Максима Рильського». – К., 2009; за цим виданням я їх далі й цитую). «Протоколів допитів у справі немає», – стверджував син поета Богдан Рильський (див.: Рильський Б. Мандрівка в молодість батька. – К., Молодь, 1995. – С. 1).