Кривавими слідами. Ксенія Циганчук

вже давно прийшла зі школи. Звісно, дівчинка в неї самостійна, сама може повчити уроки і приготувати вечерю. І Власті теж. Патрульна глянула на годинник. Зовсім скоро мала б заступати нова зміна. Її дванадцятигодинне чергування завершувалося. Вони б із Валентином скоро мали повернутися на базу, здати зброю. Завтра ж із шести сорока п’яти ранку знову бути на роботі. Це так, як зазвичай відбувається. Дві денні зміни по дванадцять годин. Потім дві доби відпочивають. Далі дві нічні зміни по стільки ж годин.

      Але щось підказувало жінці: цього разу буде зовсім інакше.

* * *

      Понеділок, 21 січня 2019 року. 19:20

      – Так, це наша машина, – підтвердила жінка, як для себе визначив Скляр, років п’ятдесяти. – Її повернули сьогодні вранці.

      – У справному стані? – нашорошився Тарас. За день він шалено втомився, живіт бурчав від голоду.

      – Так, ми перевіряємо кожну автівку після повернення. Трішки брудна зовні, проте все добре.

      – Повертав цей чоловік? – Єгор указав на знімок, зроблений з відео.

      Жінка уважно глянула на фото.

      – Так, це був саме він.

      Коротке коричневе волосся. Гарно зачесане. Звісно, фарбоване. Пані Жовтенко поправила окуляри. Вона з цікавістю роздивлялася перш за все Єгора. Коп відразу помітив це. Він звик до того, що його зовнішність завжди привертає увагу. Точніше, змирився з даною обставиною: коли ти слідчий і тебе легко запам’ятати – це не надто добре. Але ж що поробиш?

      – Нам потрібна вся інформація, яка у вас є, про цю людину. Щось незвичне помітили в ньому? Можливо, нервував. Може, руки якісь брудні були чи ще щось, що кинулося в очі.

      Пані Жовтенко замислилася, за мить похитала головою:

      – Ні, нічого такого не помітила. Він узагалі ніяк не вирізнявся серед інших клієнтів.

      «Інтересна пані», – якось мимохідь подумалося Скляру. Салонного манікюру жінка не мала. З іншого боку, нігті доглянуті. Та й сама по собі дуже акуратна. «Не здивувався б, якби дізнався, що в минулому вона вчителька», – зненацька спало на думку. Строгий, проте добрий позір. «Ну геть як у моєї вчительки української мови».

      Жінка застукотіла по клавіатурі. За мить сказала:

      – Ми можемо надати вам копії документів, мають бути.

      – Саме те, що нам потрібно, – змучено відповів Єгор. У нього, як і в Тараса, зажевріла надія: десь же злочинець мав зробити помилку. Можливо, документи виявляться справжніми?

      Поки Жовтенко шукала потрібну інформацію, Скляр роздивився: офіс доволі скромний, однак облаштований зі смаком. На стінах помітив дві репродукції Моне – «Під тополями» та «Водяні лілії». «Нічого собі!» – здивувався. Роздивився ще, запитав:

      – У вас є камери спостереження?

      – На жаль, немає, – розвела руками Жовтенко, відірвавшись від пошуків. – Проте, – вона лукаво усміхнулася, показуючи ряд жовтих, хоч і рівних, зубів, – у нас є дещо краще.

      Скляр та Нагай завмерли, передбачаючи, що ця жінка і справді має на увазі те, про що каже.

      – Ось інформація про чоловіка, який брав