Манускрипт з минулого. Петро Лущик

буквально за місяць згасла Оксана, дружина Маркіяна. Із веселого, дотепного священика він перетворився на мовчазну задумливу людину. У служінні в церкві Маркіян знайшов єдине своє спасіння. Він навідріз відмовився перебратися в іншу, багатшу парафію, котру йому пропонували. Хоч у колах, у яких обертався Маркіян, подібних відмов не терпіли, усе ж із розумінням поставилися до бажання молодого священика бути поруч із могилою рідної йому людини.

      Але охайність, що панувала в будинку, підказувала, що жіноча рука тут усе ж є. На столі у кухні навіть чекав накритий білим рушником обід.

      Зауваживши здивований погляд гостя, господар поспішив заспокоїти.

      – Місцеві жінки постаралися, – мовив він. – Я відмовлявся від такої честі, але на сході вони вирішили по черзі готувати мені обід на неділю.

      – Тебе люблять, – зробив висновок Павло.

      – А також бояться, що я поїду звідси. Але це даремно: Оксану я не залишу.

      Маркіян говорив про дружину, як про живу, і Павло зрозумів, що для друга вона не помирала.

      – Я скину сутану, а ти почекай мене тут, – сказав Маркіян і пішов в іншу кімнату.

      Павло оглянув кухню, відзначив ідеальний порядок і сів у крісло перед столом. Він вирішив не форсувати подій, зрештою, до відправки автобуса ще добрих шість годин.

      Маркіян з’явився несподівано, уже без сутани, у звичайній чорній сорочці, навіть без колоратки. Він підняв рушник, котрим якась жінка накрила приготовлений йому обід. Борщ, картопля з рибою.

      – Склади компанію! – сказав він.

      Павло хотів було відмовитися, мовляв, тут одному ледве вистачить, але господар не став вислуховувати ці аргументи і налив страву у дві глибокі миски.

      Гість не став більше відмовлятись, узяв запропоновану йому ложку, і невдовзі чулося лише постукування ложок об посуд.

      – Як тітка Стефа? – поцікавився Маркіян, коли з основною стравою було покінчено і господар запропонував каву.

      – Воює, – повідомив Павло, спостерігаючи за діями Маркіяна.

      Господар насипав у турку вже раніше помелену каву, залив її холодною водою, причому взяв її не з крана, а з великого бутля, видно, спеціально припасеного для таких випадків. Поцікавившись, чи п’є Павло каву солодкою, додав цукор, перемішавши все, і лише затим поставив на вогонь.

      – З ким із невісток воює? – запитав Маркіян.

      – З Максимом. З невістками у мами пакт про ненапад.

      – А Макс?

      – Максим виріс, змужнів, але, судячи з усього, не порозумнішав. Яким шибайголовою був за нашої молодості, таким і залишився. Навіть Юля не перевиховала його.

      Це розвеселило Маркіяна, і він заледве не проґавив момент, коли потрібно було забирати турку з вогню. Проробивши цю процедуру ще декілька разів, він розлив свіжий паруючий напій у філіжанки і поставив на стіл тарілку з солодощами.

      – Розповідай! – сказав він.

      – Що? – не зрозумів Павло.

      – Причину, через яку ти нарешті згадав свого колишнього однокласника. Адже не лише каву приїхав пити!

      – Ні, не лише.

      Павло