Частинка на краю Всесвіту. Шон Керролл

ивого коктейлю особистих історій, розумних аналогій і невеликої дози паморочливих теорій – ви по-справжньому зрозумієте, чому Гіґґсів бозон так довго шукали. Керролл вірить у велику науку, ставлячи значущі питання, і його віра – заразлива й надихаюча.

Морґан Фрімен, актор і виконавчий продюсертелесеріалу «Крізь червоточину»(Through the Wormhole)

      Наука надійна, але ще смілива й жива. Оповідь рясно підтверджена документально, але ще повна людської драми. Сага Керролла тягне вас у сучасну подорож, сповнену відкриттів.

Френк Вілчек, нобелівський лауреат,автор «Легкості буття» (The Lightness of Being)

      Керролл надав історії пошуку Гіґґсового бозона свого фірмового знаку дотепності й зрозумілості… Керролловий чіткий виклад і неприборканий ентузіазм показують чистий азарт відкриття так само, як і висвітлюють факти.

Журнал «Паблішерз Віклі»(Publishers Weekly)

      Провідний фізик пояснює, чому офіційне підтвердження наявності невловимого Гіґґсового бозона («частинки Бога») стало новою віхою у світі науки… Захоплива хроніка важливого розділу в галузі фундаментальної науки.

Журнал «Кіркус Рев’юз»(Kirkus Reviews)

      Моїй матусі,

      що одного разу привела мене в бібліотеку

      Люди недооцінюють вплив нової реальності.

Джо Інкандела,речник колабораціїВеликого гадронного колайдера

      ПЕРЕДМОВА

      У Джоанни Г’юїтт туманіє голова, та вона широко всміхається, захоплено розповідаючи щось на камеру. Приміщення швейцарського посольства в Сан-Франциско наповнюється гамором збуджених учасників вечірки. Це особлива подія з нагоди святкування першого циркулювання протонів у підземному тунелі Великого гадронного колайдера (ВГК) поблизу Женеви. Сам ВГК – це велетенський пришвидшувач частинок, розміщений на франко-швейцарському кордоні, що розпочав свою роботу з розкриття таємниць Всесвіту. Шампанське ллється щедро, що й не дивно. Г’юїтт підвищує голос, наголошуючи на кожному слові: «Я чекала цього дня. Двадцять. П’ять. Років».

      Це була визначна мить. Тоді, 2008 року, фізики нарешті одержали необхідний гігантський пришвидшувач частинок, здатний зіштовхувати протони з дуже високими енергіями. Науковці дуже довго всіх переконували, що без нього не зробити наступного великого кроку вперед. Якийсь час фізики сподівалися, що пришвидшувач збудують у США, але не так сталось, як гадалось. Коли 1983 року Конгрес США вперше схвалив проєкт будівництва Надпровідного суперколайдера (НСК) у Техасі, Г’юїтт лише вступила до аспірантури. Запланований розпочати свою роботу перед початком 2000 року НСК мав стати найбільшим із коли-небудь створених колайдерів. Г’юїтт, як і багато інших розумних і амбітних фізиків її покоління, сподівалася, що майбутні відкриття завдяки НСК дадуть початок їхнім науковим кар’єрам.

      Однак проєкт НСК скасували, тим самим вибивши ґрунт із-під ніг фізиків, що сподівалися завдяки цьому суперколайдеру сформувати основний напрям розвитку фізики елементарних частинок на найближчі десятиліття. Проте на заваді стали політика, бюрократія та внутрішні чвари. І ось ВГК, багато в чому схожий на те, чим мав стати НСК, нарешті готовий до свого першого запуску, а про готовність Г’юїтт і її колег не варто й казати. Джоанн зізнається: «Останні двадцять п’ять років я тільки те й робила, що брала будь-чиї нові божевільні теорії та обчислювала їхні сигнатури [спосіб визначення нових частинок, прогнозованих теоріями] у НСК чи ВГК».

      Є ще одна (глибоко особиста) причина того, що у Джоанн паморочиться голова. На відео її руде волосся пострижене дуже коротко, майже налисо. Це не данина моді. На початку того ж року в неї виявили агресивну форму раку грудей. Імовірність настання смерті становила один до п’яти. Джоанн обрала вкрай інтенсивну програму лікування, що передбачала жорстку хіміотерапію та ледь не безкінечну низку хірургічних операцій. Її незмінне руде волосся, що зазвичай сягало пояса, швидко зникло. Вона, сміючись, розповідала мені, як інколи, щоб не занепасти духом, уявляла собі, які нові частинки можна буде знайти у ВГК.

      Ми із Джоанн знаємося як друзі й колеги вже чимало років. Мої наукові інтереси стосуються здебільшого царини космології – науки про всесвіт як цілість, що недавно ввійшла у свою золоту добу, збагатившись новими даними й несподіваними відкриттями. А от фізика елементарних частинок, ставши останнім часом невіддільною від космології як суміжної дисципліни, гостро потребувала нових експериментальних результатів, що допомогли б перетрусити купу теорій і привести нас до нових ідей. Із часом ця потреба набувала дедалі невідкладнішого характеру. Коли на тому святкуванні 2008 року ще одного фізика, Ґордона Воттса з Вашинґтонського університету, запитали, чи таке довге чекання не спричиняло стресів, він відповів так: «Ще й як спричиняло. Я вже неабияк посивів. Моя дружина вважає, що це через нашу дитину, але насправді це через ВГК».

      Фізика елементарних частинок стоїть на порозі нової ери, коли деякі теорії розсиплються на порох, а інші, можливо, виявляться цілковито правильними.