Лола та єдиний свiдок. Ізабель Абеді

з сусідньою. Скрізь пахло свіжою фарбою, а у вітальні вже височіла гора коробок, які тягала моя найкраща подруга.

      Із вікна вітальні було видно і вікно моєї кімнати, і прибудівок. Можна було навіть заглянути в кімнату на першому поверсі, але, крім ріжка одежної шафи і миршавої квітки в горщику на підвіконні, там не було нічого цікавого.

      А навколо мене вирувало життя. Пенелопа раз у раз заносила кошики й мішки з одягом. Вона пов’язала своє темне густе волосся косинкою і надягла коротеньку спідничку – такого ж темно-синього кольору, як і її очі.

      – Здорова була, сусідко! – привіталась вона зі мною своїм оксамитовим голосом. – Рада тебе бачити!

      Папай із Джефом вивантажували з машини важкі речі, а вантажники, пихкаючи, переносили їх у передпокій. Мимохідь вигулькнули меблі, яких я раніше у Фло навіть не бачила: синій диван, письмовий стіл та кілька величезних коробок з «Ікеї».

      – Заносьте до гостьової кімнати, – скомандувала Пенелопа.

      – До кімнати Енцо! – поправив Енцо, котрий тягнув за собою валізу завбільшки з шафу в передпокої. – Сюди, будь ласка!

      – Він не спить із п’ятої ранку, – шепнула мені на вухо Пенелопа. – Хвилюється ще більше, ніж ми. Стривай, Джефе, тут крихкі речі!.. – вона кинулася до дверей і допомогла Джефу внести ящик зі скляним посудом.

      Мені раптом здалося, що я зі своїм інвалідним візком тільки займаю місце й усім заважаю.

      – Гей, – гукнула я Фло, яка поставила просто переді мною коробку з Пенелопиними компакт-дисками, – ти хочеш мене замурувати тут навіки?

      – Ох, пробач! – подруга витерла спітніле чоло рукавом футболки. – Почекай, зараз усе зробимо.

      Вона випхала мого візка з передпокою до кухні. Після ремонту та стала майже вдвічі більша, ніж була. Біля стіни кольору літнього лужка вже стояв обідній стіл. Через двері із саду сюди просочувалося сонячне світло, розсипаючи зайчики по світлій дерев’яній підлозі.

      – Ух ти! – захоплено вигукнула я.

      – Подивимося, що ти скажеш, коли побачиш решту, – відповіла Фло. – Ми вирішили пофарбувати всі кімнати в різні кольори, – голос у неї аж бринів із радощів. – Ще й досі не можу повірити, що ми тут житимемо. А це Пенелопині володіння, – вона вкотила мене до кімнати в кінці передпокою. Стіни тут були темно-червоними, а посередині стояло величезне ліжко, яке Пенелопа із Джефом відшукали в минулі вихідні на припортовій барахолці.

      – Напрошується думка про швидку появу немовлят, – хихикнула я.

      – Думай, що кажеш, – відважила мені потиличника подруга. – Досить із мене прибацаного зведеного братика. Добре, що Джеф залишає свою квартиру. Якби він здумав переночувати у нас з Алексом і Паскалем, було б страшенно тісно.

      – Тоді хай Алекс ночує у мене, – запропонувала я. – А мого братика переселимо у твою кімнату.

      – Краще в кімнату Енцо, – посміхнулася Фло.

      Вона підштовхнула візок в інший кінець передпокою. Двері були зачинені, а коли ми їх відчинили,