Бурштин. Василь Тибель

і годувала, і тримала.

      Отже, щоб запобігти безконтрольному і варварському поводженню з природними ресурсами – лісом, землею, довкіллям,– і було створене державне підприємство «Укрбурштин», що мало займатися видобутком «сонячного каменю». Відкрили його помпезно, заасфальтували дорогу; на відкриття приїздив навіть сам президент. Гарна вийшла церемонія: з перерізанням синьо-жовтих стрічок, із музикою, промовами, сяючими перспективами, але невдовзі все тихесенько зійшло на пси. Хтось із депутатів-скоробагатьків, не без згоди зверхників, наклав лапу на родовища, і брунатні камінці потекли повз державну кишеню. На підприємстві миттєво скінчилися кошти, платити робітникам стало нічим, обладнання швидко випрацювало ресурс, і новостворений «Укрбурштин» ледь животів. Місцеве ж населення, аби не опинитися осторонь від великого діла, кинулося промишляти коштовний камінь по всіх околишніх полях і болотах. Утворився такий собі підпільний поліський «Колондайк» (від словосполучення «колотити багно») із суто українським присмаком. А там, де гроші й коштовності, завжди знайдеться звивиста людина, що ті гроші прикарманить. Усе ніби за славнозвісними оповіданнями Джека Лондона: містечко старателів – шукачів скарбів і салун при дорозі.

      Розділ 3

      Кафе при дорозі

      Кафе під вивіскою «Янтарь» стояло трохи віддалік від головної вулиці містечка. Хоча сказати «кафе» – то занадто. Стару кар’єрну робітничу їдальню викупив і переобладнав під «наливайку» якийсь азіат, і зараз там гуртувалася й проціджувала свої незаконно отримані кошти сільська молодь.

      Саме в «Янтарі» місцеві старателі знаходили «підприємців», яким сплавляли свої камінці, саме там вони обговорювали подальші плани, сюди ж несли зароблені гроші, аби спустити їх за ніч-другу.

      Сьогодні зранку відвідувачів у кафе було мало, лише за крайнім столом біля широкого каламутного вікна сиділо троє чоловіків. Вони зсунули разом два столи та обсіли їх у невимушених позах – приблизно таких, які пасують «поганим хлопцям» у голлівудських стрічках. Зазвичай зал наповнювався ближче до ночі, але хлопці, певне, зібралися задля серйозної розмови. Проте, на відміну від лихої пам’яті партійних зборів, усі серйозні плани тут починалися не з пишних промов, а з випивки й розлогих філософських міркувань.

      По-перше, цьому сприяла некваплива атмосфера поліського життя: тут ніхто нікуди не поспішав.

      По-друге, кожну важливу справу належить обсудити з усіх боків, тим паче, що часу й грошей удосталь.

      Хоча кожна розмова в кафе крутилася навколо бурштину й закінчувалася знову-таки бурштином, але зазвичай розпочиналася вона віддалік.

      Так і сьогодні – балаканина в кутку біля вікна давно була в розпалі, але про головне ніхто навіть не заїкався. Молодих чоловіків уже оповила хмара цигаркового диму, наче в індіанському вігвамі, коли в ньому розпалюють ритуальне вогнище, аби відігнати злих духів. Дим нерухомо висів у спертому повітрі, спускаючись шарами до напівпустих келихів.

      – …За