Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов

пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій» – його поява, мабуть, була пов’язана з бажанням внести зміни в публічні комеморативні акції та активізувати їх (зокрема йшлося про «належне відзначення»), бо дата відзначення вже була раніше встановлена Л. Кучмою. За пропозицією В. Ющенка було запроваджено покладання траурних вінків з колосків до пам’ятних знаків і місць поховань жертв голодоморів та політичних репресій.

      Після цього президент відволікся від теми, мабуть, у зв’язку з виборами до Верховної Ради, і повернувся до неї через рік, у жовтні 2006 р. Цьому передував лист-звернення «наукової громадськості» (до лав якої потрапили народні депутати, політики, громадські діячі діаспори, які мали вельми опосередковане відношення до науки) від 2 вересня 2006 р., в якому автори просили президента окремим указом встановити окрему пам’ятну дату для дня жертв голодоморів (22 жовтня) замість попередньої дати дня пам’яті жертв голодоморів та репресій, встановленої ще Л. Кучмою97.

      12 жовтня 2006 року президент відповів черговим указом про відзначення річниці у 2006 році. Цього разу, на відміну від попереднього року, для реалізації відповідних заходів знадобилося створення величезного організаційного комітету (з 26 осіб) на чолі із самим президентом і з двома співголовами з державних установ, які на цей час відверто ворогували – Секретаріату Президента та уряду. Враховуючи поточну політичну ситуацію в країні (кризу влади, конфлікт між президентом, його структурами і його прибічниками у парламенті, та урядом і керівництвом Верховної Ради), тема голоду 1932—1933 років була приречена стати складовою згаданого конфлікту.

      Варто звернути увагу й на те, що указ містив доволі детальні вказівки Міністерству закордонних справ щодо поширення інформації про голод 1932—1933 років за кордоном, зокрема пункт про необхідність активізації роботи «щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932— 1933 років в Україні як геноциду Українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства»98.

      16 жовтня 2006 року Секретаріат президента разом з новоствореним Інститутом національної пам’яті організував круглий стіл «Голодомор 1932—1933 років – геноцид в Україні». Публічне звернення учасників круглого столу до президента мало продемонструвати громадську підтримку його ініціативи щодо «політико-правової оцінки Голодомору»99. Текст звернення можна вважати ідеальним зразком ретрансляції всіх стандартних формул панівного ідеологічного дискурсу про голод 1932— 1933 років. Зокрема, трагедію було охарактеризовано як «апогей тривалої боротьби тоталітарного режиму СРСР проти визвольних змагань Українського народу, особливо супроти українського селянства». Звернення містило звороти, які засвідчували як авторство (Секретаріат Президента), так і політичну спрямованість: визнання голоду 1932—1933 років геноцидом характеризувалося як «безумовне завдання нинішнього покоління українських політиків, передусім депутатського корпусу Верховної Ради України». До виконання цього «безумовного завдання»

97

Автори, зокрема, заперечували об’єднання під однією датою жертв голодоморів та політичних репресій, оскільки жертвами останніх були також і партійно-державні діячі, відповідальні за голод 1932—1933 років. Див.: Звернення наукової громадськості до Президента України Віктора Ющенка про запровадження постійної календарної дати вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 рр. в Україні // www.prezident.gov.ua/content/p_150_23.html (дата звернення 29 листопада 2006 р.).

98

Указ Президента України «Про відзначення у 2006 році Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій» від 12 жовтня 2006 р. // www.zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=868%2F2006.

99

Сам термін «політико-правова оцінка» хоч і виглядає явним оксюмороном, досить адекватно відтворює панівний тип правосвідомості в Україні – право змішується з політикою і визначається нею. Це де-факто нівелює юридичну якість нормативно-правових актів і водночас підважує законність. Утім, саме в цей час, в період кризи влади весни 2006 – літа 2007 політики та державні достойники продемонстрували крайню неповагу до закону і права, на словах постійно апелюючи до них.