Данило Галицький. Мария Згурская

биць та монголо-татарських набігів. Данило Галицький прожив довге, багате подіями життя. Можливо, багато його вчинків не можна схвалити з позиції сьогоднішньої моралі, але в сучасних дослідників життєпису Галицького немає ніякого права замовчувати чи перекручувати факти його непересічної біографії.

      Історія українського народу знає лише двох легітимних королів – Данила Галицького та його внука Юрія Львовича (Юрія І). Існує дуже цікава легенда, підкреслюємо – легенда, про те, що папа Інокентій ІІІ прислав гінця до батька Данила, Романа Мстиславича, князя галицького і волинського, з пропозицією зробити його «королем Руським» – звісно, з умовою прийняття католицької віри. На що князь нібито відповів папським послам: «Доки маю меч, не буду купувати володінь іншою ціною, тільки кров’ю, як батьки та діди наші примножували Руську землю!» Проте документи про цю подію однозначно достовірними не визнаються.

      Безумовно, коронація Данила Романовича є знаковим епізодом в історії української державності, але розглядати її як свідчення переходу від середньовічної усобиці до централізованої держави і консолідації її під рукою новоспеченого монарха було б перебільшенням. І все ж Данило Галицький, безперечно, був продовжувачем справи свого великого батька і прагнув об’єднати руські землі. В історію він увійшов як великий завойовник і реформатор, а також як далекоглядний політик та хитромудрий дипломат. Та найбільша заслуга Галицького в тому, що він був патріотом своєї держави і всі свої дії спрямовував на поліпшення її добробуту та обороноздатності. Втім, сьогодні багато істориків вважають це твердження спірним, тому нехай на запитання про роль Данила Романовича Галицького в українській історії дасть відповідь життєпис цієї неабиякої особистості.

      Першоджерела

      Єдиною літературною пам’яткою Галицько-Волинської землі, що збереглася до наших днів, є Галицько-Волинський літопис. Він був створений в ХІІІ столітті й увійшов до складу Іпатіївського списку, сформованого в ХV столітті. Цей літопис містить відомості про події в Південній Русі, Литві, Угорщині та Польщі. Текст його ділиться на дві різні за манерою викладу частини: Галицьку (1201—1267) та Волинську (1267—1290).

      При вивченні цього документа відразу ж привертають до себе увагу численні хронологічні розбіжності, оскільки всі події описуються не в хронологічній послідовності. Галицько-Волинський літопис – твір дуже складний, що визначається історією його створення. Літопис складається з багатьох компонентів, котрі часом не завжди вдало поєднуються в одне ціле. Крім того, він чотири рази перероблявся та доповнювався. І ці чотири укладачі мали свої, відмінні від інших, погляди на події, своїх «головних героїв», тому упередженості в характеристиках було не уникнути. Проте в цій пам’ятці є й спільна основа – тема героїчного підйому та емоційна насиченість усіх частин літопису.

      Перша частина Галицько-Волинського літопису – літописний звід 1246 року, укладений митрополитом Кирилом. Далі його змінив холмський єпископ Іоанн, його розповідь охоплює період з 1247-го по 1264 рік. Деякі історики вважають, що літопис був перероблений у Володимирі складачем його наступної частини, що стосується Василька Даниловича, хоча при уважному розгляді помітно, що межа між зводом Іоанна і наступним розмита. Так, історик В. Т. Пашуто вважає початком зводу Василька Тарнавський з’їзд 1262 року. Звід Василька охоплює період з 1263-го (умовно) до 1271 року – року смерті цього князя. Помітно, що літописець дуже прагнув перебільшити роль князя Василька і просто не вважав за потрібне згадувати про ті події, в яких князь не брав участі.

      В центрі опису перших двох частин Галицько-Волинського літопису знаходиться постать князя Даниїла (Данила) Романовича Галицького. Його образ ідеалізується в традиціях давньоруських билин: які б сумнівні, а то й недобрі вчинки він не робив – все одно залишається мужнім, справедливим та мудрим захисником вітчизни. Перекладений на сучасну мову, літопис читається легко, це досить динамічний опис політичних інтриг та баталій з рідкими вкрапленнями побутових сцен та описів.

      Коротка біографічна довідка

      Данило Романович Галицький (1201—1264) – князь (а з 1254 р. – король) Галицько-Волинських земель, політичний діяч, дипломат і полководець, син князя Романа Мстиславича, з галицької гілки роду Рюриковичів.

      У 1205 році став формальним спадкоємцем Галицько-Волинського князівства після смерті батька, князя Романа Мстиславича.

      До 1211 року перебував при угорському дворі під опікою короля Андрія.

      У 1211 році покликаний на князювання в Галич.

      У 1212 році вигнаний з Галича внаслідок боярської смути. У 1218 році бере шлюб з Анною, дочкою князя Мстислава Удатного.

      У 1221 році стає волинським князем.

      У 1223 році брав участь у битві на річці Калці.

      Того ж року народився його первісток Іраклій, який не став спадкоємцем через передчасну смерть у сімнадцять років.

      У 1228 році в Данила Галицького народився спадкоємець, Лев Данилович – князь Белзький (1245—1264), князь Галицький (1264—1301). Переніс столицю з Галича до Львова.

      У