Украдене щастя (збірник). Іван Франко

(санскр. букв. просвітлений; справжнє ім’я Сіддхартха Ґаутама) (623—544 до Р. Х.) – індійський царевич, що внаслідок духового самовдосконалення сягнув божественного просвітлення; засновник аскетичного реліґійно-філософського вчення – буддизму. В уста Будди І. Франко вкладає моральний висновок своєї притчі, оскільки її прототекстом була буддійська за походженням, хоч і дуже популярна в християнському світі (зокрема, завдяки старохристиянському духовому роману «Варлаам і Йоасаф», до складу якого увійшов один із її варіянтів) притча про чоловіка в криниці (балці), відома також як притча про однорога. Літературній історії цієї притчі І. Франко присвятив кілька ґрунтовних наукових студій.

      87

      Йосиф Прекрасний – у традиціях юдаїзму, християнства та ісламу – улюблений син Якова та Рахилі, якого брати через заздрість продали в рабство, де його було полишено на повільну смерть у копанці (рові); перепроданий єгипетському вельможі, начальникові варти фараона Потіфарові (Пентефрію), Йосиф невдовзі став улюбленцем свого пана, та через залицяння його дружини втратив довіру й знову опинився в темниці; проте, завдяки своїй мудрості і вроді, по довгих поневіряннях став правителем Єгипту. Франкова притча – літературна варіяція апокрифічного житія Йосифа Прекрасного, мотиви якого поет використовує у своєму творі.

      88

      Арістотель (384—322 до Р. Х.) – давньогрецький філософ; учень Платона, вихователь Александра Македонського, засновник перипатетичної школи (Лікею).

      89

      Александр Македонський (Олександр ІІІ Великий) (356—323 до Р. Х.) – цар Македонії, видатний полководець, засновник найбільшої імперії античности. Домашнім учителем Александра при дворі його батька, царя Філіпа II, був Арістотель. Ймовірно, що сюжетна основа Франкової притчі – апофтегма з рукопису Київського Михайлівського монастиря з особистої бібліотеки письменника.

      90

      Джерело твору – «Слово нѣкоего отца къ сыну» зі староруського «Ізмарагда».

      91

      Перша притча Христова – євангельська «Притча про сіяча» (Мт. 13. 4—9, 18—23; Мр. 4. 3—20; Лк. 8. 5—15) – безпосереднє джерело Франкового твору.

      92

      Олександер Великий – Див. примітку до «Притчі про красу». Сюжетна основа «Леґенди про вічне життя», як і «Притчі про красу», – леґенда з рукопису Київського Михайлівського монастиря з особистої бібліотеки письменника.

      93

      Роксана – бактрійська царівна, яка 327 р. до Р. Х. стала дружиною Александра Македонського. Відома своєю жорстокістю й підступністю. За її наказом була вбита її суперниця Статира.

      94

      Персеполь і Суза – давньоіранські міста, резиденції перських царів династії Ахеменідів, зокрема Дарія. Бл. 330 р. до Р. Х. були захоплені, спалені й зруйновані військом Александра Македонського.

      95

      Кліт – командувач кінноти Александра Македонського, його молочний брат, який урятував цареві життя в битві